Наступного дня ніхто не помер. (с)
Недавно сімʼєю грали в гру, де треба було відповідати на різні питання. Одне з них було «ваша найбільша мрія», на що моя мама відповіла «щоб не вмирали люди». І ми почали обговорювати наслідки такої мрії.
І ось я читаю книгу “Смерть бере відпустку” португальського письменника Жузе Сарамаґу, яка саме про це. І мені вона дуууже сподобалась.
Назва твору сама за себе говорить. В одній країні з 1 січня люди перестали вмирати. В інших країнах все як завжди, в цій же – всі живі. Навіть, якщо людину розрізати навпіл, вона буде жива, але в комі.
Наступного дня ніхто не помер. Цей факт, геть супротивний життєвим нормам, спричинив в умах велетенське заворушення, і то цілком виправдано, досить-бо пригадати собі, що в сорока томах всесвітньої історії не згадувалося хоч би про один подібний випадок, щоб за цілий день, за всі його щедро виділені двадцять чотири години, чи вже денні, чи нічні, чи ранкові, чи вечірні, не сталося жодного переставлення через хворобу, падіння з летальним наслідком, успішне самогубство, нічим-нічогісінько в повному сенсі слова.
Continue reading Смерть бере відпустку – Жузе Сарамаґу, 2005