Рідкісна форма внутрішньої свободи полягає в здатності проживати свої почуття легко й глибоко водночас. (с)

Я ненавиджу, коли книгу або ж фільм характеризують “для нетфліксу”. Для мене дивно, що люди досі дивуються чорним або ж геям. І ось прочитавши книгу “Світло далекої зірки” (Delayed Rays of a Star) Аманди Лі Коу, в голові крутиться лише одна думка “занадто нетфліксна”. Вона мені наче і сподобалась, але ось це “занадто” додає якусь неприємну гіркоту, отруюючи післясмак.

Одразу попереджу, що будуть спойлери. І взагалі, це не буде відгук, а просто мої сумбурні думки про книгу.

Ця розповідь починається з випадкової світлини, зробленої на одній з артистичних вечірок у міжвоєнному Берліні, де вперше перетнулися життєві траєкторії трьох жінок — Марлен Дітріх, Анни-Мей Вонг та Лені Ріфеншталь. Перша з них — німкеня, що покинула рідну країну в час нацистського панування й стала американським символом свободи. Друга — американка китайського походження, чужа в Америці і в Китаї, чия акторська кар’єра — це ненастанне долання культурних стереотипів. Третя — німкеня, авторка визнаних кіношедеврів, яка поховала свій талант, поставивши його на службу Адольфові Гітлеру.

Три зірки кінематографу — мистецтва, що уособлює довге XX століття, такі яскраві й різні. У їхньому світлі розкривається ціла епоха, сповнена відчайдушної творчості, боротьби за мрію, незмірного болю та неминучої самотності. Долі реальних людей авторка відтіняє історіями вигаданих, але реалістичних героїв, створюючи багаторівневе й багато­голосе сюжетне полотно, що широко розгортається в часі і просторі.

Отже, 3 жінки-актриси з різними історіями.

Продовжувати читання Світло далекої зірки – Аманда Лі Коу, 2019 →

Мені здається я не читала жодного поганого відгуку на роман “Знову й знову” (Time and Time Again) англійського письменника Бена Елтона. Тільки схвальні «захопливо» та «не відірватися». Саме тому і вирішила його почитати. І трошки розчарована…

Я не люблю писати короткі описи книжок, тому часто беру їх анатоції. Так я збиралась зробити і в цей раз. Але коли прочитала її, то дуже зраділа, що не читала її до того як взялась за роман. Адже вона спойлерить всю розвʼязку!
ТОЖ БУДЬТЕ УВАЖНІ ТА НЕ ЧИТАЙТЕ АНОТАЦІЮ ДО КНИГИ

2025 рік. Г’ю Стентон втратив родину. Його вигнали з армії. Загублений та одинокий, без сенсу життя та бажання жити далі. Але йому пропонують таємне і важливе завдання: відправитися в 1914 рік, не допустити велику війну і запобігти гибелі мільйонів людей. Тож Гʼю збирається врятувати ерцгерцога Франца Фердинанда.

Продовжувати читання Знову й знову – Бен Елтон, 2014 →

Світ ловив мене, але щось пішло не так. (с)

Ім’я українського письменника Доржа Бату останнім часом часто маячить в інтернеті. На жаль з неприємним відтінком. Наче Бату трохи прикрасив свою автобіографію, стверджуючи, що він співпрацює з НАСА. Не хочу в це вдаватися, а краще поговоримо про його книжку “Моцарт 2.0”. Чула багато позитивних відгуків на неї, але на жаль не можу сказати, що я в захваті. 

Анотація до книги:

Уявіть собі — Моцарт у сучасному Нью-Йорку! Так-так, той самий, Вольфганг Амадеус. У сучасному місті його вражає і дивує усе: метро та галас, одяг, особливо жіночий, спосіб життя, звички й манери людей. Навіть вбиральні тут такі пахучі і красиві, наче у цісарському палаці. А ще, виявляється, сучасний рояль суттєво відрізняється від звичного Моцартові клавікорда… Та доведеться пристосовуватися, адже видатному композиторові хоч і випав шанс на нове життя, але дещо залишається незмінним — музика і Моцарт нероздільні. У цій книжці переплітаються вигадка й реальні та дуже цікаві факти про життя і творчість Моцарта, детективний сюжет за участі нової подруги композитора офіціантки Стейсі та роздуми про сенс життя. А завдяки дотепним ілюстраціям від Юлії Самелюк і QR-кодам із відеороликами, що розкривають секретики створення книжки, читачі поринуть в особливу атмосферу цієї історії.

Продовжувати читання Моцарт 2.0 – Дорж Бату, 2020 →

Я раньше никогда не читала комиксы. Никогда не была снобом и не считала, что комиксы – говно, но и не покупала их. Для меня это странный формат, так как больше люблю слова, чем картинки) Но когда узнала, что выходит украинский комикс в жанре спимпанка, сразу же решила купить его. И не прогадала!

Воля: The WILL – это графический роман, автор идеи которого Вячеслав Бугаёв. Сценаристы: Денис Фадеев, Александр Филипович, Алексей Бондаренко. На данный момент есть 2 тома, над которыми работали огромное количество сценаристов, художников, колористов.

Події розгортаються у альтернативному світі, в якому Українська Держава зберігає свої позиції та змінює хід світової історії. Під блискучим керівництвом гетьмана Павла Скоропадського країна стрімко розвивається. Однак, нове більшовицьке зло насувається на Європу, починають ходити чутки про містичні секти та демонічних потвор на фронтах союзників...

Продовжувати читання Воля: The WILL – В’ячеслав Бугайов →

Эхо войны…

*Прочитав «Аркан вовків», первую часть трилогии «Litopys Siroho Ordenu» Павла Дерев’янка, я сразу же взялась за продолжение. Вторая часть вышла под названием “Тенета війни”. Она мне понравилась, хотя я ожидала другого. Скорее всего, я хотела всё того же шпионско-детективно-приключенческого романа про казаков в легком мистическом духе, а получила шпионско-детективно-приключенческий роман про казаков с рефлексиями героев на тему войны в мрачном, беспросветном виде. Что не делает роман хуже, просто другим.

Сюжет разворачивается через 6 лет после событий первой части, а именно в 1852 году. Серый Орден переживает упадок. С каждым годом “сiромах” стаёт всё меньше и меньше. Огромное их количество погибло на войне между Северным Альянсом и Двоморским Союзом. Других находят убитыми, третьи просто исчезают. Только несколько джур проходят инициацию. Время былой славы прошло. Так ещё и православная церковь подливает масло в огонь, открыто выступая против Ордена. Политические интриги, угроза новой войны, выборы нового гетьмана, семейные предательства, жажда наживы, клевета на “сiроманцiв” – со всем этим придется столкнуться нашим героям. Но они доберутся до истины…

Продовжувати читання Тенета війни – Павло Дерев’янко, 2020 →