Архів теґу: #Англія

Одержимість – А.С.Баєтт, 1990

Літа в нас за дверима Таємниця.(с)

Я прочитала роман “Одержимість” А.С. Баєтт пару місяців тому і все ще під враженням від нього. Я настільки від нього в захваті, що все ще не можу підібрати слова, щоб описати його. До того ж ця книга така багатошарова, багатосенсова, що я навіть не знаю з чого почати, адже кожна тема варта обговорення.

Тому це буде моє намагання хоч трохи розповісти вам про “Одержимість”, щоб ви її купили, а ще краще – прочитали) Коли будете купляти цей роман, то захопіть одразу і “Книгу для дітей”, бо вона не менш крута!

Отже,
1986. Молодий текстолог Роланд Мітчел, який досліджує життя та творчість відомого вікторіанського поета Рендольфа Генрі Еша, знаходить в одній з його книг чернетку романтичного листа. Він разом з іншою літературознавицею Мод Бейлі намагається зʼясувати, хто ж ця таємнича жінка, якій Еш пише. Починається розслідування, яке змінює і самих героїв, і уявлення про поета та його життя.

Продовжувати читання Одержимість – А.С.Баєтт, 1990

Елізабет Фінч – Джуліан Барнз, 2022

Природно, я сподіваюся, що цей курс буде для вас пізнавальним і, власне кажучи, веселим. Ідеться про строго інтелектуальні веселощі. (с)

Обожнюю, коли книга не відпускає. Ось прочитав ти її і ще тиждень повертаєшся до неї знову і знову. Так у мене і з Джуліаном Барнзом і його романом “Елізабет Фінч”. Однозначно він потрапляє в мій топ.

Головний герой згадує протягом всієї книги про свою професорку Елізабет Фінч, з якою у нього були незвичні стосунки (розчарую – тут жодного сексу).

Роман складається з 3 частин, які відрізняються одна від одної.

Продовжувати читання Елізабет Фінч – Джуліан Барнз, 2022

Крудо – Олівія Ленґ, 2018

“Крудо” – це частково автобіографічний роман британської письменниці Олівії Ленґ, а частково життя американської письменниці Кеті Акер. Написаний він у жанрі потік свідомості, де героїня думає про все і ні про що конкретно. 

Хоч книга і тоненька, але текст концентрований. Тому ті, хто бурчить, що це не роман, а оповідання, не хвилюйтесь, тут всього вистачає: і розвитку персонажів, і роздумів про сучасне життя з твітером, і страху перед майбутнім через політичні події, і пошуку себе (або краще сказати втечі від себе).

Про що ж книга? ЇЇ можна описати цитатою з самого тексту:

2017 рік, вогонь і фашизм, вона ніколи її не забуде, свою першу пору у шлюбі, пізнє пробудження в доросле життя, саме тоді, коли світ гасить світло й лягає спати.

Продовжувати читання Крудо – Олівія Ленґ, 2018

Орландо – Вірджинія Вулф, 1928

Я обожнюю книжки, коли від першої до останньої сторінки насолоджуєшся текстом. І «Орландо» Вірджинії Вулф саме така книга. Хоча ні, усе ж таки з 25 сторінки до останньої я насолоджувалася. Чому з 25? Бо спочатку я очікувала щось у стилі “Місіс Делловей”, а тут жартики, іронія, що мене здивувало і збило з пантелику. Але мені вдалось відпустити текст, вимкнути свої очікування – отоді і прийшла насолода. 

Знаєте, “Орландо” – це ця книга, після читання якої ти ще годину сидиш і думаєш, що це, бляха, була за магія. Це ця книга під час читання якого в тебе виникає купа теорій, що ж насправді відбувається і про що ж пише авторка. Тому попереджаю, що це лише моє сприйняття цього тексту, бо як я зрозуміла, скільки читачів, стільки інтерпретацій) Внизу ще напишу свою теорію, попереджу спойлером)

Масштабність і глибина цієї книги в тому, що Вірджинія Вулф зображує всю англійську літературу протягом XVI-XXст. Кожна глава відповідає за різний періоди, як історичні (як єлизаветинська епоха або ж вікторіанська доба), так і літературні (ренесанс, класицизм, романтизм, реалізм, модерн). І все це з жартами, іронічними зауваженнями та висміюваннями.

“Орландо” – це біографія Віти Секвілл-Вест, подруги та коханої Вірджинії Вулф. Звучить нудно, так? Але це не звичайна біографія, це сатирична біографія. Вся ця книга – це стьоб. Стьоб над біографами та біографіями, стьоб над чоловіками та жінками, стьоб над книжками. Хоча для мене цей роман саме про книжки і любов до них.

Продовжувати читання Орландо – Вірджинія Вулф, 1928

Місіс Делловей – Вірджинія Вулф, 1925

щось з ними було не теє, це вже напевно. (с)

Як і Джеймса Джойса, так і Вірджинію Вулф я боялась читати. Але на відміну від Джойса, я таки спробувала читати її декілька років тому, а саме “На маяк” і страшенно обпеклась. Адже я не зрозуміла нічого!
Я була впевнена, що й її роман “Місіс Делловей” (Mrs. Dalloway) не для мене, бо я ще не доросла до нього. Яке ж моє було здивування, приємне здивування, що я мало того що осилила “Місіс Делловей”, та ще й отримала задоволення від його читання. Хоча зізнаюсь: процес був не легким. 

Тут гарна анотація до книги:

Коли молодість з усіма її пристрастями та бурхливими переживаннями вже позаду, коли більшість із важливих рішень у житті вже прийнято й людина зупиняється на порозі зрілості, цілком природно, що вона раптом відчуває в собі необхідність озирнутися назад і оцінити пройдений шлях. Роман “Місіс Делловей/Mrs Dalloway” (1925) британської письменниці Вірджинії Вулф (1888-1942), який критики часто порівнюють з “Уліссом” Джеймса Джойса, розповідає про один день із життя Клариси Делловей, залюбленої в життя лондонської пані з вищих ешелонів британського суспільства. Чудовий червневий день занурює її в спогади про щасливі молоді роки. Клариса розмірковує про свій вибір вийти заміж за надійного та статечного Річарда Делловея, відмовивши екстравагантному Пітеру Волшу, якого вона палко кохала. Річард був її опорою впродовж усіх цих років, і вона прожила з ним щасливе життя, однак вагання й досі не дають їй спокою. Якщо рішення було правильним, чому ж тоді серце щемить від однієї згадки про ті далекі літні дні?

Клариса у себе дома організовує прийом. Мають приїхати поважні та впливові гості, ходять чутки, що сам премʼєр-міністр буде. Цілий день вона до цього готується. Проте найбільше Кларису хвилює приїзд Пітера Волша, з яким вона не бачилась багато років. Вона постійно згадує про їхнє минуле, коли вони були закоханими в одне одного. Чому вона йому відмовила? Чи правильно вона зробила? Якою він її побачить? Старою?

Продовжувати читання Місіс Делловей – Вірджинія Вулф, 1925