Я народилася 1920 року, у час пандемії іспанки, і помру 2020-го, під час пандемії коронавірусу. (с)

Почала читати роман “Віолета” чилійсько-американської письменниці Ісабель Альєнде і зрозуміла, що трохи втомилась від жіночих саг (повторюсь, жіночі книги це книги ПРО жінок, а не ДЛЯ жінок!). От читаю і розумію, що це вже було. І це було. І це. Але буквально з 5 сторінки мені було все одно, що я вже це все читала. Бо як же соковито, яскраво та барвисто пише авторка. Вона словами створює магію, яка затягує у вир історій. Тому я не могла відірватися від книги.

Історія проста: головна героїня Віолета пише історію свого життя своєму внуку. А оскільки вона прожила 100 років, то їй є про що розповісти. Її сімʼя була заможною, але після фінансової кризи, була змушена переїхати в маленьке поселення. Без грошей, без звʼязків, але з новими друзями і новими уявленнями про світ. Так Віолета поступово виростає, виходить заміж, закохується (саме в такому порядку), народжує, виховує дітей. Але вона ніколи не зраджує собі та своїм цінностям, хоча й не обійшлось без помилок.

Продовжувати читання Віолета – Ісабель Альєнде, 2022 →

Нам потрібне пророцтво(c)

Коли я прочитала “Катананхе” Софії Андрухович, мене переповнювали емоції, а не думки. І я рада, що відклала цю книгу. Усі ці дні я продовжувала думати про неї, шукати підтексти, роздумувати про міф і відсилки до нього.

Мені важко писати відгук на цей роман, адже важко пояснити, про що він, який він, для кого. Пішла почитала відгуки інших, як професійних критиків, так і звичайних читачів. І вони ще більше мене заплутали. Все, що я зрозуміла, що кожен бачить своє – і хз від чого це залежить: чи від внутрішньої свободи, чи дозволеної сексуальності, чи начитаності.

Коли я передивлялась свої стікери, виділені цитати чи сцени, які зачепили або навпаки не зрозуміла – то усвідомила, що роман став ще глибшим, ще обʼємнішим, ще крутішим. І що саме цікаве, що майже всі стікери з питаннями відпали, бо я таки знайшла відповіді. Правда, зʼявились і нові)))

Продовжувати читання Катананхе – Софії Андрухович, 2024 →

Коли існує сила? Лише в момент її застосування. (с)

Особисто, я люблю жанрові книги. Дуже часто це гарні книги для відпочинку. Але головне їх завдання – вони мають розважати. Вони мають бути захопливими, щоб сюжет нісся, а в тебе не було часу і подумати про логічність дій, мотивацію героїв, сюжетні діри. Бо тільки сюжет провисне – все, ти всі ці недоліки починаєш бачити.

От так у мене було з антиутопією “Сила” (The Power) британської письменниці Наомі Альдерман. Задум класний, структура книги також інтригує, але не вистачає ось цього захоплення, драйву. Читаєш – наче і цікаво, але легко відкладаєш книгу. І через це помічаєш ось ці пройоби, або навіть скептицизм, що саме так суспільство діяло б.

Отже, в якийсь момент у дівчат по всьому світу зʼявляється Сила, щось типу електричного струму, яким вони можуть бити (наприклад, хлопців). Потім ці дівчата розкривають цей дар і в старших жінках. І що почали жінки робити з цією силою? Правильно, бити кривдників, тобто чоловіків, захоплювати владу в містах, країнах. Тепер жінки стали контролювати світ. Чоловікам, певна річ, це не подобається (дивно, чому?), тому вони намагаються втримати свої привілеї, створивши терористичну організацію “Чоловіча сила” (звучить, як назва препарату для потенції).
Але хто ж переможе?

Продовжувати читання Сила – Наомі Алдерман, 2016 →