Архів теґу: #легке чтиво

Три чоловіки для Вільми – Ґюдрун Скреттінґ, 2020

Відгуки, Сучасна література, , ,

Життя і випадковості пропонують нам стільки всього: і доброго, і злого. (с)

Роман “Три чоловіки для Вільми” норвезької письменниці Ґюдрун Скреттінґ я купила, бо бачила її в підбірках на кшталт “Затишні книжки” чи “Книжки для відпочинку”. І вона дійсно затишна та ідеально підходить для відпочинку, особливо різдвяного.

Головна героїня – молода жінка Вільма, яка викладає музику. Вона переживає за своє здоровʼя, уникає сильних емоцій та прив’язаностей, тримається на відстані від людей. В один вечір вона дізнається, що в неї був батько (несподіванка!) і він помер. Але він написав їй цілий оберемок листів, які вона має читати по одному кожного дня. Вільма як різдвяний календар читає листи, дізнаючись не лише про свого батька, а й про маму. Її мама померла, коли їй було 4 роки, тому вона мало що знає про неї. Тому ці листи як віконечко, в якому можна побачити її щасливих батьків. З кожним новим листом змінюється і Вільма, відкриваючись світу.

Продовжувати читання Три чоловіки для Вільми – Ґюдрун Скреттінґ, 2020 →

Справа зниклої балерини – Олександр Красовицький , Євгенія Кужавська, 2020

Відгуки, Сучасна література, , , , ,

Коли хтось робить злочин без особистої ненависті до тебе — ось що страшно. (с)

Останнім часом я постійно думаю, гуляючи Києвом, яким би він був, якби не радянський союз. Як він виглядав би, яка була б архітектура, які були б кафе, музеї чи театри…
Саме тому цікаво читати про Київ на початку ХІХ століття, поки радянщина ще не зіпсувала місто. На допомогу, крім класиків, приходять і сучасні книжки. Як, наприклад, цикл ретродетективів про Тараса Адамовича Галушка Олександра Красовицького та Євгенії Кужавської. І вони дають саме ось цю атмосферу старого Києва.

Продовжувати читання Справа зниклої балерини – Олександр Красовицький , Євгенія Кужавська, 2020 →

Те, що видно звідси – Маріана Лекі, 2017

Відгуки, Сучасна література, , , ,

Вам потрібно впустити більше світу. (с)

У мене були великі очікування від книги “Те, що видно звідси” німецької письменниці Маріани Лекі. Всі відгуки, які я чула про неї – це “тепла, майстерна, чудова”.
Після “Освіченої” Тари Вестовер та  “Гамнета” Меґґі О’Фаррелл саме це я і потребувала. А саме загорнутися в щось тепле та затишне. Тому я і взялась за цей роман. Але все пішло не за планом.
Не знаю, чи це зі мною щось не так, чи з  книжкою. Є в мене теорія, що я зараз настільки в емоційній ямі після попередніх книжок, що навіть цей твір не зміг з неї дістати. (Але, якщо чесно, то я сама в неї не вірю.)
Тобто я не отримала те, що очікувала – читай сама дура, але дійсно книга здалась мені доволі нудною.

Буду писати відгук по частинам, на які поділена книга, тому будуть спойлери (я попереджу). Бо кожна з них викликала доволі різні емоції.

Продовжувати читання Те, що видно звідси – Маріана Лекі, 2017 →

Фанат – Нік Горнбі, 1995

XX ст, Відгуки, , , ,

Маленькі хлопчики й дівчатка, замкнені в дорослих тілах і змушені давати собі раду. (с)

Ненавиджу, коли після прочитання книги відчуття, що тебе наїбали… Ось саме таке у мене відчуття після роману “Фанат” (Фанат? Хм… англійською “High Fidelity”) англійського автора Ніка Горнбі.

Анотація до книги:

Весела і водночас філософська історія про дорослішання, кохання та, звісно, музику.

Роб - затятий меломан, який керує власним напівзбанкрутілим музичним магазином у Лондоні. Роба тільки-но кинула дівчина, Лора, - йому водночас і прикро, і приємно відчути себе вільним. Зрештою, її музичні смаки не були ідеальними. Слухаючи, як його співробітники складають черговий топ найкращих пісень, Роб створює свій - п’ять історій кохання, що завершились невдало, і водночас намагається зрозуміти, де у стосунках із жінками він бере фальшиву ноту.

Виявляється, що без Лори його життя звучить як осінній блюз...

Мені ця книга нагадала фільм (500) Days of Summer. Чому? Бо цей фільм розділив людей: одна частина думала, що це Саммер – сучка, інша, що Том.
Так і тут. Хтось вважає головного героя Роба – милим, хорошим хлопцем, який намагається стати краще, а хтось (як я) мудаком.
Я дійсно бачу в ньому мудилу, який думає лише про себе і в усьому звинувачує інших, а не себе. Він не робить ніяких висновків, не бере відповідальність на себе і за себе. Роб знецінює інших, висміює багатших, успішніших, не таких як він. Майже всі важливі рішення приймають за нього, що для нього комфортно, адже так легше потім звинувачувати за помилки інших.
Роб намагається зрозуміти, чого від нього йдуть дівчата, і поступово знаходить відповіді. Та чи чесні вони? Чи правдиві? Чи не змінює він їх? 

Продовжувати читання Фанат – Нік Горнбі, 1995 →

Світло далекої зірки – Аманда Лі Коу, 2019

Відгуки, Сучасна література,

Рідкісна форма внутрішньої свободи полягає в здатності проживати свої почуття легко й глибоко водночас. (с)

Я ненавиджу, коли книгу або ж фільм характеризують “для нетфліксу”. Для мене дивно, що люди досі дивуються чорним або ж геям. І ось прочитавши книгу “Світло далекої зірки” (Delayed Rays of a Star) Аманди Лі Коу, в голові крутиться лише одна думка “занадто нетфліксна”. Вона мені наче і сподобалась, але ось це “занадто” додає якусь неприємну гіркоту, отруюючи післясмак.

Одразу попереджу, що будуть спойлери. І взагалі, це не буде відгук, а просто мої сумбурні думки про книгу.

Ця розповідь починається з випадкової світлини, зробленої на одній з артистичних вечірок у міжвоєнному Берліні, де вперше перетнулися життєві траєкторії трьох жінок — Марлен Дітріх, Анни-Мей Вонг та Лені Ріфеншталь. Перша з них — німкеня, що покинула рідну країну в час нацистського панування й стала американським символом свободи. Друга — американка китайського походження, чужа в Америці і в Китаї, чия акторська кар’єра — це ненастанне долання культурних стереотипів. Третя — німкеня, авторка визнаних кіношедеврів, яка поховала свій талант, поставивши його на службу Адольфові Гітлеру.

Три зірки кінематографу — мистецтва, що уособлює довге XX століття, такі яскраві й різні. У їхньому світлі розкривається ціла епоха, сповнена відчайдушної творчості, боротьби за мрію, незмірного болю та неминучої самотності. Долі реальних людей авторка відтіняє історіями вигаданих, але реалістичних героїв, створюючи багаторівневе й багато­голосе сюжетне полотно, що широко розгортається в часі і просторі.

Отже, 3 жінки-актриси з різними історіями.

Продовжувати читання Світло далекої зірки – Аманда Лі Коу, 2019 →