всьо зовсім не так, як ми думаємо… (с)

Це розйоб! Чесно, я не очікувала, що мене так вразить ця книга, а саме “Культ” Любка Дереша. В мене стільки емоцій і думок, що важко все це перетравити. Все, що я можу сказати – це розйоб!

Краще анотацію не читати, бо там є жирний спойлер. Тож розкажу своїми словами:
На практику в маленьке містечко Буськів Сад Мідні Буки десь в Карпатах приїжджає 5-курсник Юрко Банзай. Він буде викладати біологію в коледжі. Тут він знайомиться з колективом, учнями. Як описує їх сам Юрко:

Загалом, дуже живописний «колектив». Але то було ніщо порівняно з тими нещасними, ображеними на цілий світ жертвами абортів, котрих чомусь звикли ласкаво називати учнями.

Відразу знаходяться підлабузники, як Ірка Риба-Сонце, або ж улюбленці як Павук, Семпльований і Вона – Дарка Борхес. З неї все і починається. Хоча ні, все починається з сов. Але це не ті сови, що приносять листи з Гоґвартсу. Це ті, що є Знаками чогось (когось?) древнього і могутнього.

Мені хотілось би написати, що це young adult здорової людини, але, на жаль, не можу цього зробити. Бо здоровʼям тут і не пахне, ні фізичним, ні ментальним. “Культ” нагадує за вайбом мікс “Щоденника баскетболіста” Джима Керролла та “Поклик Ктулху” Лавкрафта. А останні 30% – це ж Кінг і його “Необхідні речі”.

Продовжувати читання Культ – Любко Дереш, 2001 →

«Я [сердечко] БУСЬКІВ _АД». (с)

Я закінчила з “Білим попелом”, потім з “Танцем недоумка”, щоб перейти до головного боса  Іларіона Павлюка, а саме до роману “Я бачу вас цікавить пітьма”. Адже якщо ви хоч трохи крутитесь в книжних спільнотах, то ви просто не могли не чути про цю книгу.

Я змогла приборкати цього боса не з першої спроби. Я починала читати книгу вперше, коли була емоційно виснажена. І мене вистачило лише на першу главу, оскільки не змогла винести відчуття безнадійності та якоїсь чорнухи. Другий раз я почала читати вже більш в емоційно стабільному стані. І це зовсім інші відчуття. Книга захопила мене. 

Анотація  до роману:

Київського кримінального психолога Андрія Гайстера відправляють консультантом у богом забуте селище Буськів Сад. Зимової ночі там зникла маленька дівчинка. А ще там водиться Звір — серійний маніяк, убивств якого тамтешні мешканці воліють не помічати... У цьому проклятому селищі, де все по колу і всі живуть життям, яке ненавидять, розслідування постійно заходить у глухий кут. Андрій вірить, що загублена дівчинка, попри все, жива і він її знайде. Але нікому, крім нього, це не потрібно.

«Я бачу, вас цікавить пітьма» — історія про непробивну людську байдужість і пітьму всередині нас. Про чесність із собою й ціну, яку ми готові заплатити за забуття. Про гріхи, що матеріалізуються, і спокуту, дорожчу за спокій.

Продовжувати читання Я бачу, вас цікавить пітьма – Ілларіон Павлюк, 2020 →

Великі події обертаються на малих шарнірах. (с)

В якийсь момент стало модно сприймати Стівена Кінга як автора легкого чтива. Скоріш за все, за його працьовитість, адже не кожен письменник видає книжку в рік, а в молоді роки – ще більше. Інша можлива причина – його твори видають у мʼяких палітурках, наче тільки несмак можна знайти в цьому форматі. Але це не так. Це просто формат, який популяризує читання: невеликі за розміром і дуже дешеві. Що ще треба для читачів?

Але я продовжую любити його книжки. Усе, що я в нього читала було захопливе, що ранні роботи, що пізні. Останнє, що я в нього читала це роман “Інститут”. І я в захваті. Стівену Кінгу добре вдаються твори, в яких головні герої – діти. Просто смакота!

Продовжувати читання Інститут – Стівен Кінг, 2019 →

Завжди важко писати відгук на останню частину циклу. Особливо, якщо ви любите цей цикл. Так трапилось і з заключною книгою “Пісня дібров” трилогії «Litopys Siroho Ordenu» Павла Дерев’янка. Але я не думала, що буде аж так важко. Я не можу знайти правильні слова чи звести до купи думки та емоції. Бо я спустошена після прочитання цієї частини. Тяжко далась вона: багато смертей, багато втрат, багато зламаних життів…

Сюжет розгортається в 1854 році (через рік після подій другої частини). Вже рік “як лівобережжя Українського гетьманату загарбане Смарагдовою Ордою; Київ обложено військами безсмертного Темуджина”. Головні герої знову збираються разом, щоб дати відсіч ворогам та помститися.*
* але ж ми памʼятаємо з “Гаррі Поттера”, що найголовніший ворог – це ми самі.

Продовжувати читання Пісня дібров – Павло Дерев’янко, 2022 →

Він ще не розуміє, що це — початок кінця. Адже дещо ось-ось станеться, а коли воно станеться, то ніщо вже не буде таким, як раніше. (с)

Є книжки, яким потрібен час, щоб зацікавити читача. А є інші, які з першої сторінки захоплюють. І це не завжди через сюжет або літературний спосіб схопити читача на гачок. Часто це просто стилістика мови. Автор може використовувати яскраву, мальовничу мову. Але мене більше приваблюють твори, коли наче звичайний стиль оповіді, можливо навіть сухуватий, але відірватися неможливо.
Ось таким для мене і став роман «Нью-йоркська трилогія» (New York Trilogy) американського письменника Пола Остера. Він дуже дивний, але і дуже крутий!

«Нью-йоркська трилогія» – це книга, яка складається з трьох частин, які сюжетно не повʼязані одна з одною.
У першій частині, яка називається “Скляне місто” історія про письменника, який пише детективи. Він настільки вжився зі своїм героєм, що коли йому випадково подзвонили у пошуках приватного детектива, то він навіть узявся за справу. І ця справа заволоділа ним.
У другій частині, “Привиди”, детектива наймають стежити за чоловіком. День за день, слідкуючи за життям обʼєкта, він загрузає у чуже життя.
У третій частині, під назвою “Замкнена кімната”, розповідь про критика, який після смерті давнього друга отримує величезну купу його рукописів і прохання дати їм ладу. Так герой друкує геніальний роман, одружується з його дружиною, усиновлює його сина, урешті-решт починаючи жити життям друга.

Продовжувати читання Нью-йоркська трилогія – Пола Остера, 1987 →