Завжди важко писати відгук на останню частину циклу. Особливо, якщо ви любите цей цикл. Так трапилось і з заключною книгою “Пісня дібров” трилогії «Litopys Siroho Ordenu» Павла Дерев’янка. Але я не думала, що буде аж так важко. Я не можу знайти правильні слова чи звести до купи думки та емоції. Бо я спустошена після прочитання цієї частини. Тяжко далась вона: багато смертей, багато втрат, багато зламаних життів…

Сюжет розгортається в 1854 році (через рік після подій другої частини). Вже рік “як лівобережжя Українського гетьманату загарбане Смарагдовою Ордою; Київ обложено військами безсмертного Темуджина”. Головні герої знову збираються разом, щоб дати відсіч ворогам та помститися.*
* але ж ми памʼятаємо з “Гаррі Поттера”, що найголовніший ворог – це ми самі.

Continue reading Пісня дібров – Павло Дерев’янко, 2022 →

Він ще не розуміє, що це — початок кінця. Адже дещо ось-ось станеться, а коли воно станеться, то ніщо вже не буде таким, як раніше. (с)

Є книжки, яким потрібен час, щоб зацікавити читача. А є інші, які з першої сторінки захоплюють. І це не завжди через сюжет або літературний спосіб схопити читача на гачок. Часто це просто стилістика мови. Автор може використовувати яскраву, мальовничу мову. Але мене більше приваблюють твори, коли наче звичайний стиль оповіді, можливо навіть сухуватий, але відірватися неможливо.
Ось таким для мене і став роман «Нью-йоркська трилогія» (New York Trilogy) американського письменника Пола Остера. Він дуже дивний, але і дуже крутий!

«Нью-йоркська трилогія» – це книга, яка складається з трьох частин, які сюжетно не повʼязані одна з одною.
У першій частині, яка називається “Скляне місто” історія про письменника, який пише детективи. Він настільки вжився зі своїм героєм, що коли йому випадково подзвонили у пошуках приватного детектива, то він навіть узявся за справу. І ця справа заволоділа ним.
У другій частині, “Привиди”, детектива наймають стежити за чоловіком. День за день, слідкуючи за життям обʼєкта, він загрузає у чуже життя.
У третій частині, під назвою “Замкнена кімната”, розповідь про критика, який після смерті давнього друга отримує величезну купу його рукописів і прохання дати їм ладу. Так герой друкує геніальний роман, одружується з його дружиною, усиновлює його сина, урешті-решт починаючи жити життям друга.

Continue reading Нью-йоркська трилогія – Пола Остера, 1987 →

Твоя совість ось-ось прокинеться. Ласкаво прошу до пекла… (с)

Як я писала у відгуці на “Аркан вовків” Павла Дерев’янко, література розвивається тільки тоді, коли зʼявляються книжки різних жанрів на будь-який смак: від фентезі до трилерів. Саме тому я радію, коли мені трапляються українські твори НЕ романи. Так я розумію, що українська література активно розростається, як якістю, так і кількістю.

Беручи книгу “Білий попіл” Ілларіона Павлюка, я нічого не знала про неї: ні про що вона, ні її жанр. Тільки те, що Павлюк – гарний письменник. Тому я була приємно вражена, коли зрозуміла, що це містичний детектив, сюжет якого розгортається у 19 столітті.

Continue reading Білий попіл – Ілларіон Павлюк, 2018 →

У Дмитрия Глуховского я прочитала почти все романы (кроме “Метро 2035”, но это временно). Почти все его книги написаны в жанре фантастики, кроме «Текста» – он в реализме. «Пост» же написан снова в жанре фантастики, а именно постапокалипсиса и мистики, что очень хорошо даётся автору.

В недалеком будущем после жесткой войны с использованием массового секретного оружия, от России осталась небольшая территория, которая называет себя Московской империей. Её восточные границы проходят по зараженной реке Волге. Именно в Ярославле располагается защитный пост, который охраняет выход с единственного уцелевшего моста. Пост выглядит как небольшое поселение с одной школой, столовой, домами и круглосуточным дозором на мосту. Что за мостом – никто не знает. Но в один момент всё меняется, когда из-за реки приходит монах.

Continue reading Пост – Дмитрий Глуховский, 2019 →