щось з ними було не теє, це вже напевно. (с)

Як і Джеймса Джойса, так і Вірджинію Вулф я боялась читати. Але на відміну від Джойса, я таки спробувала читати її декілька років тому, а саме “На маяк” і страшенно обпеклась. Адже я не зрозуміла нічого!
Я була впевнена, що й її роман “Місіс Делловей” (Mrs. Dalloway) не для мене, бо я ще не доросла до нього. Яке ж моє було здивування, приємне здивування, що я мало того що осилила “Місіс Делловей”, та ще й отримала задоволення від його читання. Хоча зізнаюсь: процес був не легким. 

Тут гарна анотація до книги:

Коли молодість з усіма її пристрастями та бурхливими переживаннями вже позаду, коли більшість із важливих рішень у житті вже прийнято й людина зупиняється на порозі зрілості, цілком природно, що вона раптом відчуває в собі необхідність озирнутися назад і оцінити пройдений шлях. Роман “Місіс Делловей/Mrs Dalloway” (1925) британської письменниці Вірджинії Вулф (1888-1942), який критики часто порівнюють з “Уліссом” Джеймса Джойса, розповідає про один день із життя Клариси Делловей, залюбленої в життя лондонської пані з вищих ешелонів британського суспільства. Чудовий червневий день занурює її в спогади про щасливі молоді роки. Клариса розмірковує про свій вибір вийти заміж за надійного та статечного Річарда Делловея, відмовивши екстравагантному Пітеру Волшу, якого вона палко кохала. Річард був її опорою впродовж усіх цих років, і вона прожила з ним щасливе життя, однак вагання й досі не дають їй спокою. Якщо рішення було правильним, чому ж тоді серце щемить від однієї згадки про ті далекі літні дні?

Клариса у себе дома організовує прийом. Мають приїхати поважні та впливові гості, ходять чутки, що сам премʼєр-міністр буде. Цілий день вона до цього готується. Проте найбільше Кларису хвилює приїзд Пітера Волша, з яким вона не бачилась багато років. Вона постійно згадує про їхнє минуле, коли вони були закоханими в одне одного. Чому вона йому відмовила? Чи правильно вона зробила? Якою він її побачить? Старою?

Продовжувати читання Місіс Делловей – Вірджинія Вулф, 1925 →

«ЦЕ НЕ ВИХІД»

Я років 10 тому вже намагалась читати роман “Американський психопат” (American Psycho) американського письменника Брета Істона Елліса. І я кинула його на 20%, бо це “фігня”. Зараз я дочитала до кінця – і мені сподобалось. Особливо, якщо пропускати сцени вбивств)) 

Високоморальний, толерантний та вкрай задоволений життям «простий хлопець» з візитівкою кольору слонової кістки, в одязі від брендів «Статус», «Успіх», «Досконалість», «Упевненість» — «Упевненість, що світ стане кращим без деяких людей»… Життя Патріка Бейтмена — круговерть ресторанів, нічних клубів та тренажерних залів Мангеттена, і єдине, що давало йому наснагу, — Болівійський Живильний Порошок на платиновій «Америкен експрес». Стіни його ідеальної оселі просякли кров’ю та смородом, бо для Патріка Бейтмена ніч — це час полювання на адреналін. А світанок схожий на оптичну ілюзію… Те, що видається двома роками його життя, починається на тлі рекламних плакатів зі «Знедоленими» та Дональдом Трампом, щоб завершитися «Тригрошовою оперою»…

Важко писати відгук на цю книгу, бо вона неоднозначна. Вона з рейтингом 21+. А я б ще додала до цього “для тих, у кого стабільна психіка” (довго сміюсь із цієї фрази). Чесно, я довго думала над оцінкою, тобто над моїм сприйняттям книги. Тут багато сцен насилля (мені здається слово насилля занадто слабо передає те, що робив головний герой, бо це піздєц!), тортур і сексу. І вони відштовхували, мʼяко кажучи. Там є сцени, від яких хотілось блювати, у прямому сенсі. В якийсь момент я просто перестала їх читати, а просто продивлялась по діагоналі. 

Продовжувати читання Американський психопат – Брет Істон Елліс, 1991 →

— Мерзнете? — грубо запитала медсестра. — Так. Кригою вкриваюся. (с)

Я багато років ішла до цієї книги, а саме “Під скляним ковпаком” (The Bell Jar) Сильвії Плат. Спочатку я думала, що ще не доросла до неї. Потім думала, що це буде емоційно важка книга. А як інакше, якщо це автобіографічний роман письменниці, яка в 30 років скоїла суїцид. В мої юні роки мене дуже вразив метод, який вона обрала: а це снодійні + засунута голова в газову плиту. Та й досі мене це лякає. Але це говорить про такий відчай, таку безнадію, що для неї це був лише один вихід…
Прочитав цю книгу, я відчула надію, приємний післясмак (головне не думати, як все закінчилось насправді). Вона мене вразила! Вразила глибиною, красою та актуальністю.

«Під скляним ковпаком» — єдиний роман американської письменниці Сильвії Плат (1932–1963), знаної насамперед як поетка. У романі, значною мірою автобіографічному, описано досвід молодої жінки, яка намагається подолати великий депресивний розлад (так фахівці ретроспективно класифікують її захворювання). Книжка побачила світ 1963 року, через десять років по часі дії та за кілька тижнів до самогубства Плат. 

Продовжувати читання Під скляним ковпаком – Сильвія Плат, 1963 →