Архів теґу: #роман

Зима в Стокгольмі – Аґнета Плеєль, 1997

Писати,
зберігати кілька митей, їхній слід, перш ніж забуття погасить світло. Шукати взірців; можливо, вони не існують. Найскладніше – триматись відсторонено від суджень.(с)

Роман “Зима в Стокгольмі” шведської письменниці Аґнети Плеєль – в саме серденько! Це настільки моя книга, що мене переповнюють емоції, особливо захват. А на такі книжки найважче писати відгуки, але спробую, бо я хочу, щоб ви знали про цей прекрасний текст! А ще краще, щоб читали😊

Головна героїня переживає важкий період в житті: її чоловік їй зраджує, ще й коханка від нього вагітна. Але в той самий час чоловік продовжує “навідувати” дружину, адже її він кохає також. А тут ще зʼявляється Емм – випадковий незнайомець, з яким вона провела одну ніч 11 років тому.
А попереду холодна самотня зима, яку якось треба пережити.

Почну з того, що для мене Аґнета Плеєль – шведська Забужко, тільки з короткими реченнями і без проблем національної ідентичності. Як Оксана Стефанівна пише асоціативно, наче квітка розквітає, пелюстка за пелюсткою, шар за шаром, так і Аґнета Плеєль. Ніби авторка кидає камінчик, а від нього йдуть кола.

Продовжувати читання Зима в Стокгольмі – Аґнета Плеєль, 1997

Правила будинку сидру – Джон Ірвінг, 1985

«Чи сам я виявлюся героєм свого власного життя, чи посяде це місце хтось інший — покажуть наступні сторінки» (с) “Девід Копперфілд”

“Правила будинку сидру” (The Cider House Rules) – це моя 4 книга Джона Ірвінга і вона, як на мене, не дуже схожа на попередні. Я не очікувала, що вона буде такою похмурою. Проте книга чудова і це однозначно топ цього року.

Події розгортаються в 20-50 роках 20 століття. Все починається з сиротинця в Святій Хмарі десь в штаті Мен, де завжди сіро, вітряно та непривітно.

Але якої погоди можна чекати від місця, де сам собою з’явився сирітський притулок? Чи можна уявити подібний заклад поблизу фешенебельних курортів? Хіба з’явився би сиротинець у праведному містечку?

Продовжувати читання Правила будинку сидру – Джон Ірвінг, 1985

Андрій Лаговський – Агатангел Кримський, 1905

в кожній приязні єсть свій період свіжої, нової весни і гарячого літа, а за ними — неминучий період слотливої осені й холодної зими… (с)

Продовжую вивчати українську класику, про яку ще пару років тому навіть не чула. В цей раз – це Агатангел Кримський та його роман “Андрій Лаговський”. Агатангел Кримський насправді науковець, який написав понад 500 наукових праць, знав 60 мов та трохи писав літературні тексти. Тобто ця людина вражає! А таких людей радянський союз не любить. В 1930 році була заборона на публікацію його творів та наукову працю. Помер в 1942 році, як пише Вікі “офіційно помер від виснаження в тюремній лікарні, але є версія, що він міг померти від жорстоких тортур”. Йбн рсн.

Анотація доволі принадна:

«Андрій Лаговський» — це автобіографічний роман, що став одним із ключових текстів українського модернізму та порушив табу на публічне обговорення таких тем, як сексуальна орієнтація і право бути собою. У центрі сюжету інтелектуал, книжник, професор, що постійно рефлексує над своїми станами, бажаннями, почуттями та намагається вижити у традиційному суспільстві. Важливим елементом сюжету стає гомосексуальна орієнтація героя. Це історія про роздвоєність і самотність. Він шукає любові, але не серед жінок, а серед чоловіків, шукає сімейного щастя, вірить у високі ідеали, які руйнуються, прирікає себе на кабінетне схимництво й аскетизм, але не витримує спокус. Зрештою Лаговський залишається надто залежним від тягаря традицій чи попросту нездатним до рішучого бунту, але виборює собі можливість зоставатися «таким, як він є».

Перший український ЛГБТ+ роман? Дайте два! Але проблема в тому, що насправді текст не настільки відкритий чи революційний, як можна собі нафантазувати, прочитавши анотацію. Так, тут є натяки на це. Але впевнена, що багато читачів все ж таки не сприймуть цей текст як про гомосексуальність і намагання заперечити її. Для багатьох це буде текст про чоловічу дружбу (оце “брат за брата – за основу взято”) або ж про вчителя і учнів (хоча я б не хотіла собі такого вчителя)).

Продовжувати читання Андрій Лаговський – Агатангел Кримський, 1905

Тигролови – Іван Багряний, 1944

В сміливих щастя завжди є!.. (с)

В якийсь момент декілька років тому, всюди почала зустрічати роман “Тигролови” Івана Багряного. Його читали усі, навіть ті, хто не читає взагалі. І після повномасштабного вторгнення рф в Україну кількість охочих його прочитати росте. Фразу “Сміливі завжди мають щастя” можна побачити у вигляді татуювань, девізів або ж стікерів (як, наприклад, у мене такий стікер на ноуті, за яким я зараз сиджу).

І це не дивно, адже “Тигролови” – це захопливий пригодницький роман, від якого не можливо відірватися. Це найбільш мотивувальний твір, який я тільки читала: жага жити, боротьба за свободу, дика природа Далекого Сходу та пристрасне кохання. Він точно заслуговує серіал на Netflix або ж HBO. 

Головний герой Григорій Многогрішний – молодий інженер-авіатор, який засуджений на 25 років каторги у ГУЛАГу до Сибіру. Але поки його з іншими вʼязнями етапували в спецпотязі, він тікає, кидаючись в ночі на повній швидкості. 

Продовжувати читання Тигролови – Іван Багряний, 1944

Записки українського самашедшого – Ліна Костенко, 2010

От і настав наш День Гніву. Лінію оборони тримають живі. (c)

Я завжди вважала, що Ліна Костенко лише поетеса. І на свій сором я нічогісінько не знала про її прозу, а тим паче про роман “Записки українського самашедшого”. Письменниця писала його маже 10 років. І він приємно здивував. Думаю, прочитавши б цю книгу декілька років тому, я не змогла б оцінити її на повну. Адже саме зараз вона мега актуальна, а тому і страшна.

Це записки або ж щоденник 35-річного системного програміста, який прискіпливо (читай маніакально) слідкує за новинами. Він настільки занурюється у цей світ, що перестає жити своє життя, через що у нього виникають проблеми з дружиною.

Ось і весь сюжет. Але ця книга не про головного героя чи його пригоди. Вона про те, що пересічний українець переживав в період з грудня 2000 року до Помаранчевої революції.

це — зріз, це анамнез, це як в археології — культурний шар.

Продовжувати читання Записки українського самашедшого – Ліна Костенко, 2010