Tag Archives: #історія

Благоволительки – Джонатан Літтел, 2009

Одразу попереджу, що буде дуже довгий текст…

Після різанини армії рф у Бучі, де було закатовано тисячі цивільних людей, зґвалтовано сотні жінок, дітей, літніх людей, у мене крутилося лише одне питання “ЯК?”. Як це трапилось? Невже в армії рф лише садисти? Як у цих покидьків можуть бути сімʼї, дружини, діти? Як таке чисте зло може існувати в сучасному суспільстві?

Саме тому я вирішила почитати книгу “Благоволительки” (The Kindly Ones) французько-американського письменника Джонатана Літтела. Адже вона про колишнього офіцера СС, який не з чуток знає, що таке війна та зло. Так, я знаю, що це фікшн, але автор доклав багато зусиль, щоб його написати. Він приїздив до України, провів багато часу в архівах, читаючи історичні документи, досьє, статті. Саме тому ця книга сповнена історичними фактами: іменами реальних постатей, описами подій, ландшафтними деталями, цифрами та іншими нюансами. Багато істориків хвалять письменника за історичну точність та правдивість. Джонатан Літтел навіть отримав Гонкурівську премію за цей твір.
Щодо подій в Україні я напишу трохи нижче.

Continue reading Благоволительки – Джонатан Літтел, 2009

Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі – Віктор Франкл, 1946

Той, хто знає, навіщо жити, може витримати будь-яке як.
Фрідріх Ніцше

Коли почалась війна, я перебувала у прострації. Я зовсім не розуміла як жити, що робити. Майбутнього не існувало взагалі. Все, що існувало в моєму житті – це новини, новини, новини. Значення “час” зникло. Всі дні перетворились на один безперервний день – 24 лютого.
Мене хвилював мій стан: мене хвилювало як не зійти з розуму від тривоги та страху, як жити в такий важкий період та взагалі як жити далі. Перші тижні я не могла читати, жодної сторінки. Але потім я почала шукати відповіді на мої питання. Так у моєму житті зʼявилась книга Віктора Франкла “Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі”.

Віктор Франкл – відомий австрійський психіатр та психолог. В 1942 році він потрапив до концтабору Терезієнштадт. З жовтня 1944 до кінця війни перебував в Аушвіці. Саме цей досвід привів Віктора Франкла до власного методу психотерапії – логотерапії. Якщо коротко, то логотерапія – це пошук людини власного сенсу життя. Навіть у стражданні можна знайти сенс.

Прагнення знайти сенс життя є головною мотивувальною силою в людині… Я не побоюся сказати, що у світі немає більш дієвої допомоги для виживання навіть в найжахливіших умовах, ніж усвідомлення, що твоє життя має сенс.

Continue reading Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі – Віктор Франкл, 1946

Японский любовник – Исабель Альенде, 2015

Iнодi любов болить… (с)

Обожаю читать книги, которые несут в себе не только художественную ценность, но и историческую. Когда во время чтения не раз открываешь Википедию, чтобы прогуглить какое-то событие.
Так у меня было, когда я читала роман “Дом духов” чилийской писательницы Исабель Альенде, так было и с её “Японский любовник”. Это совершенно разные книги: написаны в разных жанрах про разные страны, но что первая, что вторая останутся в моём сердечке навсегда.

Сюжет разворачивается с того, что молоденькая девушка Ирина устраивается на работу в дом для престарелых. Это отличный привилегированный дом для людей в возрасте, у которых есть деньги. Здесь Ирина знакомится с Альмой – красивой, стильной женщиной в годах, которая нанимает её разобрать старые коробки. Благодаря обнаруженным фотографиям и вещам Ирина и внук Альмы постепенно узнают о её жизни и что до сих пор скрывает Альма.

Continue reading Японский любовник – Исабель Альенде, 2015

Скажи мне, что ты меня любишь… – Эрих Мария Ремарк, Марлен Дитрих

Очень любимая – давай никогда не умирать! (с)

Может для некоторых (а может и для многих), как и для меня станет неожиданностью, что у Эриха Марии Ремарка и Марлен Дитрих был роман. И в “Скажи мне, что ты меня любишь…” собраны все сохранившиеся письма, которые они писали друг другу (в основном Ремарка).

Когда я выбрала читать эту “книгу” (не поворачивается у меня язык называть эти письма книгой, поэтому и пишу в кавычках), я и не думала, что это действительно чьи-то письма. Но во время чтения, мне часто было неловко… Они такие личные и интимные… в них столько чувств, эмоций, мыслей, вещей, которые понятны только им двоим, что иногда на меня накатывали слезы и пробегали мурашки по телу….

Эта переписка оказалась для меня, как вино… Я с таким рвением взялась за чтение, что наслаждалась каждым глотком/письмом, у них был вкус горечи и радости, печали и счастья… Но чем дальше читала, тем больше я эмоционально пустела… Под конец, во мне были только одиночество, тоска и грусть, и мое сердце надрывалось от жалости к Ремарку. Поэтому я советую, как и хорошее вино, пить/читать по чуть-чуть.

Continue reading Скажи мне, что ты меня любишь… – Эрих Мария Ремарк, Марлен Дитрих

Персеполіс – Маржан Сатрапі, 2001

С каждым годом мне на глаза попадаются все больше и больше графических романов. Причем они получают именитые премии, становятся бестселлерами и их хвалят критики. Что же это за жанр и чем он отличается от комикса? Как оказалось, это вид комикса, которому присущи характеристики романа: это обширный сюжет, становление героя, социальные аспекты.

Формат необычный, что вызвало желание почитать его. Мой выбор пал на “Персеполис” иранской писательницы и художницы Маржан Сатрапи. Это её дебютный роман-автобиография. И мне очень-очень понравилось.
Визуально он выглядит вот так:


Это пронзительный, но с другой стороны суровый графический роман.

Continue reading Персеполіс – Маржан Сатрапі, 2001