Як я неодноразово писала, я обожнюю чорний гумор. А якщо за ним ховаються серйозні теми, то це прям любов. А якщо одна з тем – це колективна травма, то просто shut up and take my money. 

Саме таким для мене став роман “Дерева” американського письменника Персіваля Еверетта. Я багато сміялась, багато гуглила, багато сумувала, багато офігівала і багато думала. А це явно показник сильної книги.

В маленькому містечку Мані штату Міссісіпі відбувається низка вбивств. Кожен раз поруч з вбитим білим чоловіком знаходять труп чорного, який постійно зникає. 

На цю справу відправляють двох спецдетективів з Бюро розслідування. І ось 2 чорних детективи намагаються розібратися, що ж се коїться: чому таким жорстоким методом вбито цих “бідолах” (якщо що, то тут багато відірваних мошонок, я попередила)) і чому постійно зникає з моргу чорний, який точно мертвий.

Продовжувати читання Дерева – Персавіль Еверетт, 2021 →

Вкрадені люди працювали на вкраденій землі. То був вічний двигун, який живився кровʼю. (с)

У минулому місяці я прочитала роман “Підземна залізниця” Колсона Вайтхеда. І сумнівалась, чи писати відгук, чи ні, але зрозуміла, що таки хочу про нього трохи розповісти. Адже це важлива книга, хоча, на мою думку, ми не цільова авдиторія цієї книги.

Отже, це історія про Корі – 15річну чорну рабиню, яка тікає з плантації. Завдяки підземній залізниці вона покидає штат Джорджія і потрапляє до штату Південної Кароліни. А з цього штату в інший, і інший, і інший…

Підземна залізниця – це реальна мережа, яка існувала в 18-19 столітті в рабовласницьких штатах, яка організовувала втечі темношкірих рабів до північних штатів або ж Канади. Організували все це активісти аболіціоністського руху, його прихильники та вільні чорні. Завдяки цій мережі було врятовано до 100 000 рабів.

Спочатку про сюжет.
Сюжет доволі динамічний, адже героїня постійно тікає. Тільки Корі починає нормально жити, як все руйнується, і вона змушена знову тікати. Дівчину розшукує Ріджвей – ловець рабів, для якого це особиста справа, тому він знову і знову шукає її. (От памʼятаєте “Тигроловів” і протистояння Григорія Многогрішного та майора НКВС Медвина? Оце прям схожий вайб, тільки в умовах США 19 століття). Продовжувати читання Підземна залізниця – Колсон Вайтхед, 2016 →

“Оринин” Сашка Столового – це любов, це тепло, це наше. Дуже нравицця. 

Це дебютний роман автора, і я приємно вражена, бо він чудово написаний. Можна сказати, що це сімейна сага, адже це історія однієї родини з села Козіївка на Харківщині впродовж майже 100 років. Починається історія з Першої світової війни і закінчується десь на початку нульових (чесно кажучи, боялась, що буде і про нашу війну, але ніт).

В книзі 3 частини: син, чоловік, дід. Це життєвий шлях головного героя Дем’яна, син Араторна Орини (тому то він і Оринин) з родини Козиків. 

«Моя голубочко, ти справися. Того шо ці всраті жизнєні перепетії ще не знають, хто такі Козики. Не на тих нарвались».

Це ціла історія від діда і баби Демʼяна до його внука. І, певна річ, що окрім якихось особистих подій на життя героїв впливають і історичні: Голодомор, розкуркулення, Друга світова війна, совок з заборонами і контролем, Незалежність України.

Продовжувати читання Оринин. Роман про стелепного чоловіка – Сашко Столовий, 2024 →

“Час наче зламався, а лагодити ніхто не поспішає.”

В “Бахмуті” Мирослав Лаюк пише, що через всі ці історичні події, які проживають українці століттями, у нас змінюється бачення мистецтва. Мало того що безліч культурних памʼяток знищенні, вкрадені, зруйновані через війни чи радянський союз, так ще й митці вже не мислять глобальними речами. Ми не можемо собі дозволити створювати щось десятиліття чи більше. Це привілей спокійних часів, яких в Україні зовсім мало.
Наші письменники тільки почали писати родинні саги на багато сторінок. Але війна все змінила. Коли ти можеш померти в будь-який момент, то ти не плануєш щось на 5 років. Саме тому зараз так процвітає поезія, адже це про тут і тепер.

І от мені здається, що саме тому “Арабески” Сергія Жадана – збірка оповідань, а не класичний роман. Адже немає часу на роздуми, рефлексії, пошуки якихось досліджень. Ні, це коротка проза, яка передає емоцію “тут-і-тепер”.

Під час читання, я думала, що про нашу війну будуть дізнаватися саме з цієї збірки. Бо це короткі замальовки про те, як же жили українці під час повномасштабки. Це особисті історії, які стануть історичними свідченнями.

 “Арабески” – 12 оповідань, які повʼязані між собою Харковом та війною. Це різні історії про різних людей. Як в арабесках все переплітається, так і тут ці історії утворюють химерний реалістичний візерунок нашої дійсності.

Продовжувати читання Арабески – Сергій Жадан, 2024 →