Після прочитання дилогії «Шістка воронів», яка хоч мені й сподобалась, бажання взятися за цикл «The Grisha» / «Гриша» не було. Все ж таки я не настільки була в захваті, щоби проявляти цікавість до іншої серії. Але так трапилось, що перша частина цього циклу сама потрапила мені до рук. Тож прийшлося читати всю трилогію))
До циклу входять 3 основні книжки + 5 додаткових розповідей:
- Тінь та кістка/ Shadow and Bone (2012) – 4 з 5
- Облога та штурм / Siege and Storm (2013) – 3,5 з 5
- Руїна та відновлення/ Ruin and Rising (2014) – 3,5 з 5
Ось плюси та мінуси для усієї трилогії (писати відгуки на кожну частину не бачу сенсу):
+ новий світ (ми з ним знайомі з “Шістки воронів”, хоча серія вийшла після трилогії “Гриша”). Він незвичний, адже магія є тільки у гришів (магів), й проявляється геть по-різному: хтось може зцілювати, хтось зупиняти серце, хтось управляти стихією тощо)
+ сам сюжет: політичні ігри, палацові перевороти, боротьба за владу. Цікаво спостерігати за перипетіями героїв.
+ легка мова. Вона дуже проста і доволі-таки барвиста. Письменниці вдалося створити яскраву атмосферу книжки, завдяки невеличким, але влучними описами. Через це трилогія читається дууже швидко.
– мало дій та мало подій. Інколи сюжетна лінія провисала настільки, що повністю зникав інтерес до книжки
– любовна любов. Дуже багато часу приділено “ахам та охам”, тобто сюжет часто крутиться навколо кохання героїв, а не розвитку ситуації
– багато душевиливань, тобто, переживань головної героїні. Але проблема в тому, що я їй зовсім не співчувала. Її рефлексії на тему “хто ж я” викликали нудьгу. Ось Він з циклу “Рожденный туманом”, яка була в ідентичному положенні, її метанням та сумнівам віриш та співпереживаєш їй. Тут же це було награно та висмоктано з пальця. Одне й те ж, і так по колу, що дуже втомлювало.
+- про героїв нічого не можу сказати ні хорошого, ні поганого. Наче вони й не картонні, але й не живі. Головна героїня Аліна точно не підкорила – просто середньостатистична, але “обрана”. У другій та третій частинах періодично бісила. Мал занадто ідеалізований. А ось плохіш Дарклінг набагато цікавіший персонаж, адже він не однозначний. Певна річ, що найяскравіший герой тут – це Ніколай. Тільки завдяки його чарівності та щирості я продовжила читати другу частину. Він настільки полюбився читачам, що у 2019 році вийшла дилогія про нього під назвою “King of Scars”/Король шрамів.
Отже, цікавий, але явно затягнутий та ванільний цикл. Серія більше сподобається поціновувачам любовного фентезі, ніж героїчного.
У мене величезні претензії до другої частини. Аліна очолила Другу армію, тобто командує магами. Вона разом з гришами пів книги старанно готуються до битви. І коли вона настає, вони нічогісінько не змогли. Повний нуль! Логічне питання: а що ж вони робили? Чому не можна було авторці створити епічну битву? Звісно ж з програшем “наших” як це потрібно за задумом, але хоч якийсь дати відсіч.
Все, що змогла дати нам Лі Бардуго – піздостраждання страждання героїні. “Мал на мене не подивився! Я намагалась стримати сльози від болю”. До біса стратегії, напруження сюжету, драйв та масштабність! Треба більше кохання!
А вже у третій частині, де Аліну навчають сил, були фразочки а-ля “хіба ми всі не суть одного?” чи “З того, з чого складається гора, складаєшся і ти”. Десь ми це все чули))
П.С. А ще на Нетфліксі вийшов серіал по світу «Гриша» та «Шестеро воронів». Одну з головних ролей грає харазматичний Бен Барнс. І наче непогані відгуки.