Рік, у нас така класна робота. Нам так пощастило, правда ж? (с)

Усі кіномани знають режисера Квентіна Тарантіно та його останній фільм “Одного разу в Голлівуді”. А от чи всі книгомани знають про дебютний роман Квентіна Тарантіно “Одного разу в Голлівуді” (Once Upon a Time in Hollywood), це питання.
Не раз ми бачили, коли виходили книжки-сценарії після успішного прокату фільмів. А насправді там майже нічого читати чи дізнатися щось нове. Але не в цей раз.

Ось анотація до книги та трейлер до фільму, якщо хтось ще не дивився (якщо це ви, то мерщій виправляти це, бо він крутий!):

Любовний лист Голлівуду шістдесятих, глибоке занурення у кінематографічний світ його золотої доби, винахідливий гумор – усе це в першому романі Квентіна Тарантіно, де він, не обмежений рамками хронометражу, розгортає епічне полотно сонячних спогадів свого дитинства.
 Знайомі глядачам однойменного фільму серіальний актор Рік Долтон та його дублер (герой війни чи вбивця?) Кліф Бут вписані у дбайливо відтворений стро­катий пейзаж Лос-Анджелеса 1969 року, де їхні сусіди — блискучий Роман Поланскі й красуня Шерон Тейт, де тривожною музичною темою звучить історія Чарлі Менсона та його одержимиць, де знімаються куль­тові стрічки й серіали-одноденки, де мимобіжно присутній і сам автор — шестирічним хлоп­чиком, для якого вітчим бере автограф у одного з його улюблених акторів.
 Відомий глядачам сюжет і фірмові, миттєво впізнавані діалоги у книзі роз­криваються по-новому, стаючи фундаментом міцно настояної, сінефільско зарядженої «режисерської версії» фільму, яка відкриває читачеві «розширений всесвіт Голлівуду» від Тарантіно.

Продовжувати читання Одного разу в Голлівуді – Квентін Тарантіно, 2021 →

Страх — це кокаїн. Він робить глухим до аргументів розуму, і ти бачиш тільки те, що боїшся побачити. (с)

В якийсь момент звідусіль я почала чути про Іларіона Павлюка і його роман “Я бачу вас цікавить пітьма”. Усі кажуть, що це найкращий його твір. Саме тому я вирішила спочатку прочитати інші його романи. Оскільки “Білий попіл” я читала, то мені залишився лише “Танець недоумка”. За нього і взялась. І мені сподобалось, хоча багато що бісило.

Головний герой Гіль – 35-річний хлопець, який по вуха у халепах. Він в пошуках роботи, але ніхто його не хоче брати. В нього проблеми з грошима: кредити та іпотека. Сім’я на межі розлучення: жінка пилить, лише дочка світла плямка в його житті. Плюс невиліковна рідкісна генетична хвороба, через яку померли його батько, дідусь та прадідусь. Через неї втрачаєш розум і вбиваєш себе. Ймовірність, що вона йому передалась 50%. 

Аж ось Гілю пропонують як космічному біологу полетіти на далеку планету з науковою експедицією. Великі гроші, пожиттєва гарна медична страховка, сімʼя летить разом з ним, ризики мінімальні. Робота, яка пофіксить усі його проблеми. Майже без роздумів, він погоджується і вони з іншими 1200 людьми летять на планету Іш-Чель.
Думаю, говорити, що не все так райдужно на цій планеті як обіцяли головному герою не треба. 

Продовжувати читання Танець недоумка – Ілларіон Павлюк, 2019 →

– Та тихо ти! Тихше, «РОЛІТ нє спіт»! (с)

На днях я прослухала сіквел до роману “Клавка” Марини Гримич під назвою “Юра”. І зрозуміла, що я так і не поділилася своїми думками щодо першої частини. Тож ось мій маленький відгук на “Клавку”. Хоч це і хороший сильний текст, але у мене якісь двоякі почуття до нього. Зараз поясню чому.

Ось анотація до книги:

Дія роману Марини Гримич «КЛАВКА» відбувається у Спілці письменників України і в київському письменницькому будинку РОЛІТ у 1947 році, коли відбувся сумнозвісний Пленум, відомий в історії розгромом української літератури, зокрема паплюженням Юрія Яновського та Максима Рильського. Але мало хто знає, що розправою над цими двома класиками не обмежилось: українських літераторів — колег по перу, сусідів по дому — нацьковували одне на одного, користуючись їхніми амбіціями. Учасники подій по-різному вийшли з нелегкої етичної ситуації — хто з високо піднятою головою і посмішкою на устах, а хто в ганьбі і досмертних докорах сумління.
Клавка, секретарка Спілки письменників, знає про письменників усе, а драматичні події відбуваються на її очах. Паралельно в її досить одноманітному житті старої дівки відбуваються кардинальні зміни: вона опиняється в центрі любовного трикутника — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.
Літературне життя 1940-х, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира — це те тло, на якому розгортається динамічний сюжет.

Продовжувати читання Клавка – Марина Гримич, 2019 →

він повільно відійшов від причалу — назад, в обійми самотності. (с)

До цього я читала в американського психіатра та психотерапевта Ірвіна Ялома лише nonfiction, такі як “Питання життя і смерті” та “Ліки від кохання”. Це різні історії з його особистого життя та практики. Тому придбавши для книжного клубу “Вовчиці” (що на ютюб-каналі “Палає”) його книжку “Проблема Спінози” (The Spinoza Problem) була приємно здивована, що це художній твір. І він мені дуууже сподобався.

Ця книжка про життя двох реальних людей: Розенберґа та Спінозу. Альфред Розенберґ – пропагандист та ідеолог німецького нацизму. Під час Другої світової війни вивозив до Німеччини з окупованих міст твори мистецтва, цінні книги тощо. Бенто Спіноза – нідерландський філософ-гуманіст єврейського походження. Через погляди на релігію був відлучений від єврейської громади.
Протягом всієї книги Розенберґ намагається вирішити “проблему Спінози”. А саме чому великий Гете так любив та поважав якогось єврея Спінозу. Як єврей зміг написати визначний текст “Етика”? Як єврей став генієм?

Продовжувати читання Проблема Спінози – Ірвін Ялом, 2012 →