Tag Archives: #історична драма

Захар Беркут – Іван Франко, 1883

Ні, власті у нас над громадою не має ніхто: громада має власть сама, а більше ніхто. (с)

Інша книга, яка мене вразила актуальністю – це “Захар Беркут” Івана Франка. Чесно кажучи, я не впевнена, що мені є що розповісти про неї, але все одно хочу поділитися. Я її читала в школі і вона пройшла повз мене, що дивно, адже зараз я її проковтнула за один день. Це захоплива історична повість, від якої було просто не відірватися.

Невеличке село Тухля в Карпатах живе миром та злагодою. Якщо є якісь розбіжності чи проблеми, то все вирішується на загальній раді, яка складається зі старійшин та звичайних селян. Один з самих поважних старійшин Захар Беркут. Він мудрий, досвідчений, усі його слухають та з ним радяться.
Але ці землі князь Данило дарує боярину Тугару Вовку. Цей боярин вирубує ліси, паплюжить природу, не шануючи місцевих, їх звичаї та устої. Тож між тухольцями та Вовком починається відкритий конфлікт. Але перед громадою виникає ще більша небезпека – монголо-татарське нашестя.

Continue reading Захар Беркут – Іван Франко, 1883

Сліди на дорозі – Валерій Маркус, 2018

Про Валерія Маркуса в Україні я певна знають всі. Ну не всі, але багато людей. Хлопець, який пройшов АТО, написав про це книгу, вів ютюб про свої подорожі, а зараз у лавах ЗСУ. На нього приємно дивитися під час інтервʼю, його приємно слухати під час інтервʼю (хоча не з усіма його думками погоджуватися).

Саме тому я вирішила послухати його книгу “Сліди на дорозі”, тим паче з його начиткою. І я трохи у ступорі. Це та ситуація, коли через етичні міркування ти не можеш осуджувати людину через низку причин: починаючи з того, що він герой України, як і для мене особисто, закінчуючи тим, що він був на війні, а я ні. Але головний герой, прототипом якого і є сам Валерій Маркус, був мені неприємний, місцями дууже неприємний (*все, я це написала, можна видихнути від напруги*). Тому “Сліди на дорозі” дались мені важко (бля, мені здається останнім часом ця фраза є у кожному моєму відгуку). 

Continue reading Сліди на дорозі – Валерій Маркус, 2018

Проклятие семьи Пальмизано – Рафел Надал, 2015

Как я писала в отзыве к роману «Дом на краю ночи» Кэтрин Бэннер, что идеальная для меня книга состоит из 3 вещей: Италии, семейной саги и магического реализма. Именно этого я ожидала от романа “Проклятие семьи Пальмизано” испанского писателя Рафеля Надаля (не путать с горячим теннисистом!). И не зря, так как всё это я и получила, хотя ждала немного другое. Но даже несмотря на то, что мои глупые ожидания не оправдались, это не помешало мне насладиться книгой.

Начну с того, что же такого я ожидала от книги. Меня с толку сбило её название. “Проклятие семьи Пальмизано”… Вот именно этого проклятия я и ждала. Я думала, что мы станем свидетелями позорного поступка, инцеста там какого-то (кстати, он тут будет. Ну может не совсем инцест, но об этом потом) или же изнасилования (хм, странные у меня требования от книг…) и за это всю семью проклянут. Мне было так интересно кто кого и за что проклял, я прям предвкушала эту историю. А оказалось, что ничего этого мы не узнаем. За всю книгу о проклятье было сказано что-то вроде: “Не знаем за что и кто проклял семейство Пальмизано, но всё мужчины этого рода умирают молодыми”. И это всё. Конец истории.
Хотя взамен я получила красивую, трогательную, познавательную и увлекательную сюжетную линию, где реальные события переплетаются с выдуманными.

Continue reading Проклятие семьи Пальмизано – Рафел Надал, 2015

Руїни бога – Кейт Аткінсон, 2014

Имя мертвым было легион. (с)

Есть книги, которые я совершенно не помню, есть которые помню основной сюжет или конкретные сцены, или же которые помню очень хорошо. Роман “Жизнь после жизни” английской писательницы Кейт Аткинсон относится ко второй категории. Я не помню весь сюжет, но сцену, где героиня спасает людей во время лондонского блица хорошо врезалась в память. Книга мне очень понравилась, и даже попала в мой список лучших книг прочитанных в 2019. Как оказалось, у неё есть продолжение под названием “Руїни бога” (A God in Ruins). Перед чтением этого романа я переживала, что плохо помню первую часть и что это помешает насладиться книгой. Но как оказалось зря. “Руїни бога” можно воспринимать как полноценный обособленный роман (хотя конечно же с “Жизнь после жизни” он смотрится полнее). Поэтому мой отзыв будет только про эту книгу, без сравнений с предыдущей.

Лучше всего о чём книга расскажет сама авторка:

...я вирішила зосередитися на двох аспектах війни, які найбільше мене цікавили і які, на мою думку, становили найбільш плідний ґрунт для роману, — ідеться про лондонський Блітц і стратегічне бомбардування Німеччини. У «Житті за життям» йдеться про Урсулу Тодд і її досвід протягом Блітцу, а в «Руїнах бога» (на мою думку, це радше додаток, аніж сиквел) — про Урсулиного брата Тедді, пілота «Галіфакса» в Бомбардувальному управлінні. Проте самою війною романи не вичерпуються: ми спершу довго підбираємося до протистояння, а потім так само довго розбираємося з його наслідками. Та все ж у них йдеться про те, як індивідуальний і колективний воєнний досвід Урсули й Тедді позначився на їхньому житті.

....скільки ж у книзі злетів і падінь. Всі і кожен зриваються в небо чи падають на землю. (А ще птахи! Незчисленні зграї птаства!)

Continue reading Руїни бога – Кейт Аткінсон, 2014

Половина желтого солнца – Чимаманда Нгози Адичи, 2006

Мир молчал, когда мы умирали (с)

После прочтения великолепного романа “Рыбаки” нигерийского писателя Чигози Обиому мне захотелось продолжить знакомство с нигерийской литературой. Мой выбор пал на книгу “Половина желтого солнца” писательницы Чимаманда Нгози Адичи. Они совершенно разные (что совершенно логично). Если первая книга про личную драму, то вторая – более глобальная, она про гражданскую войну в Нигерии 1967-1970гг. Это сильный исторический роман, который через призму нескольких героев показал ужасы того периода. Книга явно цепляет за живое.

Continue reading Половина желтого солнца – Чимаманда Нгози Адичи, 2006