Tag Archives: #nonfiction

Український nonfiction: Каріна Саварина “Не вагітна”, 2019

Порожнеча. Бездонна яма туги і жалю. (с)

Продовжуємо рубрику #Український nonfiction. Сьогодні це автобіографічний роман Каріни Саварини “Не вагітна”.

Мені 34. Я 11 років у шлюбі. У мене немає дітей. Певна річ, що питання «А коли діточки?» чула з чоловіком не один раз. Що дивно, частіше вони звучали в перші роки шлюбу. Зараз їх майже не чуємо. Як жартує чоловік, що всі вже зневірились. Я ж вважаю, що ми жорстко вибудували кордони, бо на кожне таке питання різко відповідали. Тому читаючи книжку «Не вагітна», розуміла про що говорить авторка. 

“Не вагітна” про дівчину Хрусталину, яка з чоловіком намагається завагітніти протягом 5 років. За цей час вона спробувала усе, що могла, але нічого не допомагало. З кожним новим циклом її психологічне здоровʼя тільки погіршувалось. Була спроба змінити життя, емігруючи до Чорногорії. Але бажання бути мамою не залишило її.

Continue reading Український nonfiction: Каріна Саварина “Не вагітна”, 2019

Український nonfiction: Катя Бльостка “Матера вам не наймичка, або Чому діти — це прекрасно…”, 2021

Все буде добре. (с)

Після Ірени Карпи та її “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете” я трохи розчарувалась в українському nonfiction. Але велика купа хороших відгуків на “Матера вам не наймичка, або Чому діти — це прекрасно…” Каті Бльостки змусили мене ризикнути й все ж таки придбати її. Правда купила її в аудіоформаті, про що зараз жалкую, адже впевнена, що захочу перечитати її. Бо це просто чудова, смішна та дуже корисна книжка, яка розвінчує багато мітів щодо материнства.

Катя Бльостка – українська блогерка, яка переїхала до США, де виховує 4 синів та собаку. Я про неї нічого не знала, але після прочитання книжки почала фоловити в інсті. Катя дуже смішна і завжди підіймає мені настрій, тому highly recommend.

Continue reading Український nonfiction: Катя Бльостка “Матера вам не наймичка, або Чому діти — це прекрасно…”, 2021

Український nonfiction: Ірена Карпа “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”, 2020

Минуле вже в минулому, майбутнє ще не настало. Живіть тут і тепер. (с)

Я не люблю читати нон-фікшн, окрім психології. Але якось так трапилось, що за ці місяці я прочитала/прослухала декілька нон-фікшну українських авторів. Тому хочу зробити рубріку “Український nonfiction”, де буду ділитися книжками. Першою була Ірена Карпа “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”, друга – Катя Бльостка “Матера вам не наймичка, або Чому діти — це прекрасно…”, третя – Карина Саварина “Не вагітна”. А ще кумедна тематика книжок: шлюб, вагітність, діти – все як боженька прописав. І це наче геть не мої теми, але дещо мене точно зачепило, дещо насмішило, дещо викликало подив, а дещо розчарування.

Почну з Карпи. У студентські роки я читала її книжки, слухала її гурт “Qarpa”, а зараз фоловлю в інсті. Вона розумна, цікава тьотєчка з гарним почуттям гумору. Тому шукаючи щось легке та ненапряжне, обрала її книжку 2020 року “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”. Знову ж таки, це геть не моя тема, адже я у шлюбі 11 років і наче не збираюсь з нього виходити. Але як кажуть “най буде”)

Continue reading Український nonfiction: Ірена Карпа “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”, 2020

У війни не жіноче обличчя – Світлана Алексієвич, 1983


Тремтіння вічності… (с)

Є книжки, до яких потрібно підготуватися, якщо не інтелектуально, то морально. Так у мене було з “У війни не жіноче обличчя” Світлани Алексієвич. Книжка пролежала понад 3 роки у моєму вішлисті, чекаючи свого часу. І тільки зараз зрозуміла, що я до неї готова. Я готова до болю героїнь. Я готова до жахів війни. Я готова до страшних відкриттів. Я готова до правди. Але як я помилялась….
Мене накрило вже на 30 сторінці. Як би я себе не підготувала, як би я не налаштовувалась – як виявилось, я зовсім не була готовою. До цього неможливо підготуватися. Тому все, що залишається – сісти та читати. Як кажуть, треба зірвати пластир одним чітким рухом. Адже ця книга точно вартує цього болю та страждань, від першого до останнього рядка.

Це не художня література, а документальна. Письменниця витратила дуже багато часу у пошуках жінок, які брали участь у Другій світовій війні та які захотіли про неї розповісти. Ці розповіді вилились у багаточасові інтервʼю з ними. Жінки описували як потрапили на війну, чим займалися, свій побут, що очікувало їх після перемоги. Кожна історія унікальна, особиста та реальна. Деякі з них страшні, жорстокі, без прикрас та без лоску. Інші – романтичні, навіть наївні. Але всі вони живі, емоційні та все ж таки сумні, адже цим жінкам, або краще сказати дівчатам, було дуже важко.

Continue reading У війни не жіноче обличчя – Світлана Алексієвич, 1983

Питання життя і смерті – Ірвін Ялом та Мерлін Ялом, 2021

Нема нічого надійного і постійного, все на світі ілюзорне. (c)

Коли почалась війна, я не розуміла як далі жити у цій невизначеності. В тебе не має майбутнього, в будь-яку мить ти або близька людина може померти, страх та безнадія – єдине, що ти відчуваєш. Саме тоді я придбала 2 книжки “Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі” Віктора Франкла та “Питання життя і смерті” (A Matter of Death and Life) Ірвіна Ялома та Мерлін Ялом.

“Питання життя і смерті” написана Ірвіном Яломом – відомим психіатром, який випустив велику кількість книжок та його дружиною Мерлін – поважною вченою. Вони почали писати цю книгу, коли їм було по 87 та 86 років, саме в цей час у Мерлін знайшли рак. Це схоже на щоденник, де вони по черзі діляться своїми думками, страхами, болем, переживаннями. Хімієтерапія проходила дуже важко, тож в якийсь момент Мерлін вирішила закінчити ці тортури та піти з життя. Останні глави Ірвін вже писав сам.

Continue reading Питання життя і смерті – Ірвін Ялом та Мерлін Ялом, 2021