Про те, як троє людей пʼють абрикосові коктейлі, більше людей засиджуються допізна, балакаючи про свободу, і ще більше людей змінюють своє життя. Також цікавимося, що ж таке екзистенціалізм. (с)

Скажу чесно, філософія мене ніколи не приваблювала. Ось ці роздуми, що таке я, що таке буття, яка різниця між буттям та існуванням – викликали нудьгу, а не цікавість. І ось мені в руки потрапляє книга “В кафе екзистенціалістів” Сари Бейквелл і я в повному захваті. Я взяла її, щоб більше дізнатися про літературу Жана-Поля Сартра та Сімони де Бовуар. Але ось я вже сиджу розбираюсь в феноменології, епохе (наголос на е), Дазайні тощо. І це супер захопливо і супер цікаво! Хто б міг подумати? (філософи на цій фразі точно закочують очі).

Едмунд Гуссерль і його феноменологія, Мартін Гайдеггер і його «Буття і час», Ганна Арендт і її «Банальність зла», Карл Ясперс і його межові ситуації, Ґабріель Марсель – і стан crispation, Альбер Камю і його «Сторонній». І звісно Жан-Поль Сартр та Сімона де Бовуар! А разом – це екзистенціалізм.

Продовжувати читання В кафе екзистенціалістів – Сара Бейквелл, 2016 →

Дівчата зрізають коси
І туго шнурують берці,
Їм щастя приснилось, здалося.
Кровить забинтоване серце.
(с) Олена Задорожна

Беручи до рук книгу “Дівчата зрізають коси: Книга спогадів / російсько–українська війна” Євгенії Подобної, я готувала себе, що вона буде на кшталт “У війни не жіноче обличчя” Світлани Алексієвич. І так, і ні. Це також інтервʼю дівчат*, які розповідають про власний досвід перебування на війні. Але ця книжка, по-перше, рідніша, бо своя. А по-друге, вона світліша. Вона дає якусь надію, попри біль та страх.

*буду використовувати слово дівчата, щоб не плутатись між дівчатами чи жінками, адже саме так називається книга.

Анотація до книги:

Книга “Дівчата зрізають коси”- це спогади 25 жінок-воячок, які брали участь в російсько-українській війні у складі Збройних сил України та добровольчих підрозділів у 2014-2018 рр. як стрілки, кулеметниці, медики, мінометниці, снайперки та ін. 

У спогадах йдеться про бойові операції різних років на Луганщині та Донеччині, про звільнення українських міст та сіл від окупантів, спогади про побратимів, місцевих мешканців, воєнний побут, а також роздуми про становище жінки в українському війську в різні періоди війни. Розповіді доповнені фотографіями із зони бойових дій.

Ці історії було записано з листопада 2017 до липня 2018 року воєнною кореспонденткою Євгенією Подобною.

Збірник спогадів “Дівчата зрізають коси” підготовлено в рамках проекту Українського інституту національної пам’яті “Усна історія АТО”.

Продовжувати читання Дівчата зрізають коси – Євгенія Подобна, 2018 →

Сидячи за ноутбуком, клацаючи клавіатурою, збираючи докупи слова історії, що струменить крізь мене… (с)

Але що таке справжня війна? (с)

Про Ірину Славінську я дізналась через статі на тему сексизму на порталі Повага. Потім вже читала її на Суспільному та інших медіа. Чула гарні відгуки на її книжки #майже_доросла та Невже доросла, але руки так і не дійшли їх почитати.
В книжковому клубі Літосвіти (який я дуже раджу) обрали її книгу “Повітряна й тривожна книжка” – тож це була чудова нагода почати знайомство з Іриною Славінською як з письменницею, а не журналісткою. І мені сподобалось це знайомство)

Про що ця книга? Це рефлексії авторки під час повномасштабного вторгнення російської армії. Вона пише про те, що багато українок (так, саме українок) пережили протягом першого року. Ірина описує як змінилось її життя. Як підбори змінила на кросівки. Як живеться без світла та гарячої води. Які є укриття і що завжди є в її рюкзаку. Або ж роздуми про українську літературу чи Едіпа.

Продовжувати читання Повітряна й тривожна книжка – Ірина Славінська, 2023 →

Легко про важливе

Обожнюю книжки, від яких жодних очікувань, а вони вражають. Так у мене було з автобіографічною книгою “Born A Crime: Stories from a South African Childhood” південноафриканського коміка Тревора Ноа. Я про неї дізналася зі сторіз Маріам Найєм, і дуже їй вдячна, що вона про неї розповіла.
Знаєте, коли чуєш, що комік пише автобіографічну книгу, відразу уявляєш, що це буде щось про те “як пацан к успєху шол”. Потім дізнаєшся, що він з Південної Африки, тож думаєш, що це буде щось ще про бідність та расизм. Але що точно ти не очікуєш, що це буде про імперіалізм, апартеїд* та домашнє насилля! А даремно! Бо ця книга саме про це. І вона чудова!

Отже, Тревор Ноа у своїй біографії пише про своє життя в Йоганнесбурзі. З самого дитинства до відʼїзду з нього. Воно припадає на часи апартеїду та його повалення. Тож смішні історії переплітаються з жахливими расовими дискримінаціями.

Продовжувати читання Born A Crime – Trevor Noah, 2016 →

Я багато чула гарних відгуків на nonfiction “Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності” (The Gates of Europe: A History of Ukraine) історика Сергія Плохія. Чесно кажучи, я натупила і думала, що книжка буде трохи про інше, але то вже моя особиста проблема))

“Брама Європи” – це дійсно книжка про історію України: від скіфів до російсько-українського конфлікту 2014 року. Саме Україна постійно була межею, або ж, як пише автор, брамою між різними племенами, імперіями, світоглядами та світами в цілому:

Кожна з імперій претендувала на землю та її багатства, залишаючи свій відбиток на ландшафті та характері населення, сприяючи формуванню особливої прикордонної ідентичності та духу.

Країна ввібрала в себе досвід України як країни, розташованої на вододілі Схід-Захід між православʼям та католицизмом, центральноєвропейською та євразійською імперіями й політичними та соціальними практиками, які вони з собою приносили. Це місце на кордоні кількох культурних просторів допомогло зробити Україну контактною зоною, у якій українці різних віросповідань змогли навчитися співіснувати.

Продовжувати читання Брама Європи – Сергій Плохій, 2015 →