Обожнюю книжки, від яких жодних очікувань, а вони вражають. Так у мене було з автобіографічною книгою “Born A Crime: Stories from a South African Childhood” південноафриканського коміка Тревора Ноа. Я про неї дізналася зі сторіз Маріам Найєм, і дуже їй вдячна, що вона про неї розповіла.
Знаєте, коли чуєш, що комік пише автобіографічну книгу, відразу уявляєш, що це буде щось про те “як пацан к успєху шол”. Потім дізнаєшся, що він з Південної Африки, тож думаєш, що це буде щось ще про бідність та расизм. Але що точно ти не очікуєш, що це буде про імперіалізм, апартеїд* та домашнє насилля! А даремно! Бо ця книга саме про це. І вона чудова!
Отже, Тревор Ноа у своїй біографії пише про своє життя в Йоганнесбурзі. З самого дитинства до відʼїзду з нього. Воно припадає на часи апартеїду та його повалення. Тож смішні історії переплітаються з жахливими расовими дискримінаціями.
Тревор – син чорної жінки та білого чоловіка, що заборонено законом. До того ж занадто світлий для чорного і занадто темний для білого. Тож не міг спілкуватися з батьком чи матірʼю на вулиці, бо їх могли заарештувати за змішання рас. Він навіть не міг жити з матірʼю, бо кожна раса мала жити в певних районах: чорні за містом в гетто, білі в самому місті, кольорові (як Тревор) в інших районах. Тому він часто жив у бабусі, або ж ховався в квартирі, яку незаконно знімала мама. А до батька, який жив в сусідній квартирі, ходив лише в гості або на ніч. Поки режим не пав.
*Цю книгу вже треба читати тільки тому, щоб дізнатися про апартеїд та як він працював. Бо я наче щось знала, а виявилось що ніц. Апартеїд – “офіційна політика расової дискримінації, сегрегації та гноблення, яку впродовж 1948—1991 рр. проводили правлячі кола Південно-Африканської Республіки проти місцевого чорношкірого населення, а також переселенців з Азії”. Що це значить? Що білі мають все, а чорні їм прислужують. Чорні не мають жодних прав: не голосувати, не мати гарної роботи (чоловіки могли працювати на фермі, заводі або шахтах, жінки на заводі або ж прибиральницями). Навіть секс між різними расами заборонений – за порушення давали 5 років.
For starters, despite the fact that black people made up over 80 percent of South Africa’s population, the territory allocated for the homelands was about 13 percent of the country’s land. There was no running water, no electricity. People lived in huts. While South Africa’s white countryside was lush and irrigated and green, the black lands were overpopulated and overgrazed, the soil depleted and eroding.
Але крім того, що це цікаво знати з історичного контексту, це й важливо з постколоніального погляду. Це те, що так близько Україні та українцям. ПАР була колонією Британської імперії. А це значить, що деякі проблеми у нас схожі. Книга починається з фрази:
The genius of apartheid was convincing people who were the overwhelming majority to turn on each other. Apart hate, is what it was. You separate people into groups and make them hate one another so you can run them all.
В ПАР дуже багато народів, тому для імперії краще створити напруження між ними, ніж вони обʼєднаються проти ворога. Чи не це робила/робить росія, впроваджуючи наративи про схід та захід України, російськомовні проти україномовних тощо?
В Південній Африці, як і в Україні є мовне питання. В ПАРі 11 офіційних мов. Тревор Ноа – поліглот, він знає 8 з них. Він розмірковує про важливість мов, бо вона ідентифікує тебе, відокремлює:
Language brings with it an identity and a culture, or at least the perception of it. A shared language says “We’re the same.” A language barrier says “We’re different.”
That, and so many other smaller incidents in my life, made me realize that language, even more than color, defines who you are to people.
Комік підкреслює, що знання різних мов може врятувати тебе, допомогти знайти друзів, навіть у тюрмі. Або ж навпаки, незнання мови може зіпсувати побачення з найгарнішою дівчиною.
Крім політичного контексту, в книзі багато особистих історій. Як дитячих, так вже і дорослих. Як смішних, так і щемливих. Він щиро описує свої стосунки з матірʼю. Скажу чесно, для мене вони трохи дивні. Але Тревор явно завдячує її оптимізму, силам та наполегливості. Завдяки чому вона дала йому освіту та впевненість у власних силах. Вона показувала, що обмеження завжди можна обійти, і Тревор – прямий цьому доказ.
Описує непрості відносини з батьком, а вже потім з вітчимом. Якщо з батьком все більш менш склалося, то з вітчимом – ні.
Тревор відверто пише про домашнє насилля, яке чинив вітчим. Його мати не раз зверталась в поліцію, щоб заявити про побиття. Але заяву не приймали, бо “це сімейні справи”, “ви самі винні”, “не ламайте життя чоловікові”. Поки він не вистрілив їй в голову. Добре, що все закінчилось геппі ендом.
“Born A Crime” дійсно варта, щоб її прочитали. Бо це не просто автобіографічна книга про становлення, а це про становлення у таких важких умовах. В ній немає банальних фраз на кшталт “я народився в 19…” або ж прям чіткої біографії. Хоча здається, що книга важка, з такими серйозними темами, але насправді вона написана легко, динамічно, цікаво та смішно. Тут дуже багато жартів, веселих історій та особистих роздумів.
Особисто моя улюблена цитата:
I don’t regret anything I’ve ever done in life, any choice that I’ve made. But I’m consumed with regret for the things I didn’t do, the choices I didn’t make, the things I didn’t say. We spend so much time being afraid of failure, afraid of rejection. But regret is the thing we should fear most. Failure is an answer. Rejection is an answer. Regret is an eternal question you will never have the answer to. “What if …” “If only …” “I wonder what would have …” You will never, never know, and it will haunt you for the rest of your days.
