Tag Archives: #магичний реалізм

Смерть бере відпустку – Жузе Сарамаґу, 2005

Наступного дня ніхто не помер. (с)

Недавно сімʼєю грали в гру, де треба було відповідати на різні питання. Одне з них було «ваша найбільша мрія», на що моя мама відповіла «щоб не вмирали люди». І ми почали обговорювати наслідки такої мрії.
І ось я читаю книгу “Смерть бере відпустку” португальського письменника Жузе Сарамаґу, яка саме про це. І мені вона дуууже сподобалась.

 Назва твору сама за себе говорить. В одній країні з 1 січня люди перестали вмирати. В інших країнах все як завжди, в цій же – всі живі. Навіть, якщо людину розрізати навпіл, вона буде жива, але в комі. 

Наступного дня ніхто не помер. Цей факт, геть супротивний життєвим нормам, спричинив в умах велетенське заворушення, і то цілком виправдано, досить-бо пригадати собі, що в сорока томах всесвітньої історії не згадувалося хоч би про один подібний випадок, щоб за цілий день, за всі його щедро виділені двадцять чотири години, чи вже денні, чи нічні, чи ранкові, чи вечірні, не сталося жодного переставлення через хворобу, падіння з летальним наслідком, успішне самогубство, нічим-нічогісінько в повному сенсі слова.

Continue reading Смерть бере відпустку – Жузе Сарамаґу, 2005

The Matchmaker of Périgord by Julia Stuart, 2007

Я не раз писала, що чергую важкі книжки з легкими. Зараз же під час війни бажання читати більше легкої літератури зросло. Що зовсім не дивно, адже навантаження на психіку дуже сильне. Тому хочеться розслабитись та поринути у світ добра та любові.

Потрапити у цей світ мені допомогла книжка англійської письменниці Джулії Стюарт “The Matchmaker of Périgord”. Вже колись ця авторка рятувала мене від реальності за допомогою роману “The Pigeon Pie Mystery”, від якого я отримала величезне задоволення. Тому була впевнена, що і “Сваха з Перигору” також допоможе розрадити воєнні дні. І зовсім не помилилась.

Це історія про немолодого перукаря Гійома, який не витримав підступної конкуренції у професійній сфері. Одного дня він кардинально змінив роботу. А саме відкрив агенцію знайомств. І наплювати, що у їх маленькому селі усього 33 людини. І наплювати, що всі один одного знають. Адже усі шукають любові.

Continue reading The Matchmaker of Périgord by Julia Stuart, 2007

Оповідки Еви Луни – Ізабель Алленде, 1989

Головна героїня роману “Ева Луна” чилійської авторки Ізабель Алленде неодноразово говорить про свій талант вигадувати історії. Усі її друзі та близькі підтримують дівчину та спонукають до написань книжок. Врешті-решт Ева Луна починає писати.
“Оповідки Еви Луни” – збірка оповідань, які наче написала Ева Луна. І хоча я не люблю коротку прозу, але в мене виникло велике бажання її почитати. І я не пожалкувала, а навпаки отримала величезне задоволення.

Continue reading Оповідки Еви Луни – Ізабель Алленде, 1989

Ева Луна – Ізабель Алленде, 1987

Words are free, she used to say, and she appropriated them; they were all hers. (с)

“Погані книжки потрібні, щоби читач зміг у порівнянні гідно оцінити гарні”. Це була моя перша думка, як я тільки почала читати роман “Ева Луна” чилійської письменниці Ізабель Алленде. Адже це дійсно гарна книжка, не шедевр, але точно варта уваги.

Це історія про становлення Еви Луни: її дорослішання, пізнання себе та світу. Багато різних людей вона зустрічає на своєму шляху. Саме ця різність та дивакуватість її друзів вчать дівчину приймати людей такими як є. А отже відшукати і себе.

Continue reading Ева Луна – Ізабель Алленде, 1987

Доця – Тамара Горіха Зерня, 2019


«Хаос, анархія та відвага» (с)

Протягом цих 8 років війни росії з України вийшло багато вагомих, чесних, сильних книжок, які описують ці події. Оскільки тема важка, то я намагалась обходити їх стороною. Не знаю чому, але коли почалась повномасштабна війна, коли ти вже сам в епіцентрі подій, зʼявилось бажання читати саме такі романи. Можливо, так моя психіка намагається підготувати мене до реалій. А можливо, осягнути, що буває гірше, і треба триматися.

В цей раз мені до рук потрапив роман “Доця” авторки Тамари Дуди, яка публікується під імʼям Горіха-Зерня. Як і з “Сліди на дорозі”, так і з “Доця” важко щось говорити про літературну цінність книжки, але дуже-дуже треба говорити з документальної. Авторка в передмові пише “кожен діалог чи епізод відбувся в реальному житті, хай навіть не в тому місці й не в той час”, а також що у кожного героя є свій прототип. А прототипом головної героїні Доці стала волонтерка Наталя “Ельф” Герасименко. 

Continue reading Доця – Тамара Горіха Зерня, 2019