Имя мертвым было легион. (с)
Есть книги, которые я совершенно не помню, есть которые помню основной сюжет или конкретные сцены, или же которые помню очень хорошо. Роман “Жизнь после жизни” английской писательницы Кейт Аткинсон относится ко второй категории. Я не помню весь сюжет, но сцену, где героиня спасает людей во время лондонского блица хорошо врезалась в память. Книга мне очень понравилась, и даже попала в мой список лучших книг прочитанных в 2019. Как оказалось, у неё есть продолжение под названием “Руїни бога” (A God in Ruins). Перед чтением этого романа я переживала, что плохо помню первую часть и что это помешает насладиться книгой. Но как оказалось зря. “Руїни бога” можно воспринимать как полноценный обособленный роман (хотя конечно же с “Жизнь после жизни” он смотрится полнее). Поэтому мой отзыв будет только про эту книгу, без сравнений с предыдущей.
Лучше всего о чём книга расскажет сама авторка:
...я вирішила зосередитися на двох аспектах війни, які найбільше мене цікавили і які, на мою думку, становили найбільш плідний ґрунт для роману, — ідеться про лондонський Блітц і стратегічне бомбардування Німеччини. У «Житті за життям» йдеться про Урсулу Тодд і її досвід протягом Блітцу, а в «Руїнах бога» (на мою думку, це радше додаток, аніж сиквел) — про Урсулиного брата Тедді, пілота «Галіфакса» в Бомбардувальному управлінні. Проте самою війною романи не вичерпуються: ми спершу довго підбираємося до протистояння, а потім так само довго розбираємося з його наслідками. Та все ж у них йдеться про те, як індивідуальний і колективний воєнний досвід Урсули й Тедді позначився на їхньому житті. ....скільки ж у книзі злетів і падінь. Всі і кожен зриваються в небо чи падають на землю. (А ще птахи! Незчисленні зграї птаства!)
