У всіх є секрети, хіба не так? (с)

Останнім часом я полюбила детективи. Але ті, що розважають, а не ті, що грузять. Тому по відгуках “Клуб убивств по четвергах” (Thursday Murder Club) Річарда Османа ідеально підходив. Це перша частина одноіменного циклу Thursday Murder Club. І мені сподобалось, але є “але”.

Куперс-Чейз – це елітне містечко, у буклеті якого сказано “перше у Британії люксове селище для заслуженого відпочинку”. У ньому проживають 300 осіб, і “сюди не можна переїхати, поки не виповниться шістдесят п’ять.” Тут є басейн, пілатес, ресторани, навіть кімната для пазлів. Саме в ній щочетверга збираються Елізабет, Рон, Ібрагім та Джойс, або ж Клуб убивств по четвергах. У них є старі нерозкриті поліцейські справи, і вони під келих вина (і не одного) намагаються знайти вбивць. Але в один день на їх вулиці свято трапляється справжнє вбивство. І, певна річ, Клуб убивств по четвергах беруться за цю справу.

Це легкий, дотепний детектив, де слідство ведуть пенсіонери. Ненавʼязливий сюжет,  іронічний гумор, незвичні персонажі. А тепер “але”. Але під кінець я втомилась від нього.

Продовжувати читання Клуб убивств по четвергах – Річард Осман, 2020 →

Всі мої слова мають сенс, ти тільки слухай уважно. Я розповідаю тобі твою історію(с)
Я, виявляється, виникаю з пам’яти, а не з заплідненої яйцеклітини. (c)

Я все своє життя говорила російською мовою. А як інакше: мама – росіянка, російськомовне місто, літні канікули у бабусі в росії.  І чесно кажучи, мовне питання взагалі не повставало. Але в той самий час я завжди була проти російської мови як другої державної (ця теза мене навіть обурювала! “у нас є українська, навіщо друга?!? це не росія!”) і що моя дитина буде говорити тільки українською (як це жило в мені – не знаю).
Після Революції гідності почала потрохи думати про самоідентифікацію, мовне питання, впливу росії на нашу країну, історію України. Але на жаль я знайшла швидкі відповіді, тому поверхневі та часто неправдиві.

До чого це я: роман “Амадока” Софії Андрухович змінив мене (якби пафосно це не звучало). Він змусив мене знову поставити ті самі питання, порефлексувати на ці теми і знайти зовсім інші відповіді. Книга розповіла мені про Розстріляне відродження. А вже знаючи, що близько 30 тисяч українських митців було знищено радянським союзом в 30-х роках, то ніяких сумнівів чи виправдань просто не може існувати. Саме “Амадока” відкрила для мене українську літературу та початок формування української свідомої самоідентифікації.

Продовжувати читання Амадока – Софія Андрухович, 2020 →

Великі події обертаються на малих шарнірах. (с)

В якийсь момент стало модно сприймати Стівена Кінга як автора легкого чтива. Скоріш за все, за його працьовитість, адже не кожен письменник видає книжку в рік, а в молоді роки – ще більше. Інша можлива причина – його твори видають у мʼяких палітурках, наче тільки несмак можна знайти в цьому форматі. Але це не так. Це просто формат, який популяризує читання: невеликі за розміром і дуже дешеві. Що ще треба для читачів?

Але я продовжую любити його книжки. Усе, що я в нього читала було захопливе, що ранні роботи, що пізні. Останнє, що я в нього читала це роман “Інститут”. І я в захваті. Стівену Кінгу добре вдаються твори, в яких головні герої – діти. Просто смакота!

Продовжувати читання Інститут – Стівен Кінг, 2019 →