Всі мої слова мають сенс, ти тільки слухай уважно. Я розповідаю тобі твою історію(с)
Я, виявляється, виникаю з пам’яти, а не з заплідненої яйцеклітини. (c)
Я все своє життя говорила російською мовою. А як інакше: мама – росіянка, російськомовне місто, літні канікули у бабусі в росії. І чесно кажучи, мовне питання взагалі не повставало. Але в той самий час я завжди була проти російської мови як другої державної (ця теза мене навіть обурювала! “у нас є українська, навіщо друга?!? це не росія!”) і що моя дитина буде говорити тільки українською (як це жило в мені – не знаю).
Після Революції гідності почала потрохи думати про самоідентифікацію, мовне питання, впливу росії на нашу країну, історію України. Але на жаль я знайшла швидкі відповіді, тому поверхневі та часто неправдиві.
До чого це я: роман “Амадока” Софії Андрухович змінив мене (якби пафосно це не звучало). Він змусив мене знову поставити ті самі питання, порефлексувати на ці теми і знайти зовсім інші відповіді. Книга розповіла мені про Розстріляне відродження. А вже знаючи, що близько 30 тисяч українських митців було знищено радянським союзом в 30-х роках, то ніяких сумнівів чи виправдань просто не може існувати. Саме “Амадока” відкрила для мене українську літературу та початок формування української свідомої самоідентифікації.