Вершилися чари. Усі це відчували: вершилися чари. (с)
У мене давно лежала «Книга для дітей» (The Children’s Book) англійської письменниці А.С.Баєтт. Правда, руснявою. Оскільки на обкладинці був солдат Першої світової війни, то була впевнена, що вона саме про війну. Але ось вона вийшла українською мовою, та ще й у перекладі Ярослави Стріхи. І я просто не змогла встояти перед нею. І як виявилось – книга не про війну (ну майже). І взагалі – це одна з найкращих книг, яку я прочитала за цей рік. Вона чудесна та дивовижна.
Від книжки неможливо відірватися. Та й насправді і не хочеться. Давно в мене не було, щоб просто книга несла тебе, заколихуючи своєю атмосферою, розповідаючи цікаві історії. Я відчувала себе дитиною, яка слухає казки і була від цього щасливою.
Проте це не якась сонячна, радісна чи мила книжка. Ні, тут вистачає і складних історій: починаючи від безхатька-сироти та закінчуючи інцестом. Але навіть вони просякнуті магією
Наші світи взаємопроникні. […] Видимий і невидимий світи взаємоповʼязані й накладаються один на одного. Будь-якої миті можна спіткнутися і провалитися з одного світу в інший.
“Книга для дітей” – це сімейна сага, події якої розгортаються з 1895 по 1919 роки. Відома письменниця дитячих книжок Олів Веллвуд живе в невеличкому маєтку, де все дихає свободою, спокоєм і мистецтвом. Вона з коханим чоловіком Гамфрі, чудовими сьома дітьми та вірною сестрою Вайолет. Все здається гармонійним і природнім. Хоча це лише на перший погляд. І чоловік не такий коханий, і сестра не така вже й вірна, та й діти не всі рідні.
Ще є сусіди Флади – ексцентричний скульптор із дивакуватою жінкою та дітьми. Саме їм “підкидують” хлопчика Філіпа, якого знайшли в музеї. А також є майор Кейн – головний в музеї з дітьми, Старші Веллвуди – брат Гамфрі, бундючний банкір з сімʼєю, Стерн – німецький ляльковий театрал і ще величезна кількість колоритних героїв. Всі вони взаємодіють одне з одним, то відштовхуючись, то наближаючись. Безперестанний броунівський рух.
І все це на зламі історичних подій. Вікторіанська епоха закінчується зі своїми консервативними правилами пристойності та застарілою мораллю. Приходить новий час. Час змін. Сексуальна революція та класова революція. Індустріалізація та прогрес. Політичні зміни: фабіанці, соціалісти, анархісти, суфражистки та антиімперіалісти.
Вчорашні істини вже не працюють у сьогоденні. Правил не існує. І це дає відчуття свободи та можливостей. Але з іншої сторони, немає ґрунту під ногами. Адже попередні цінності вже нічого не варті, а нові ще не вигадали. То за що триматися?
Герої дорослішають, але так і залишаються дітьми.
У нашу добу люди вже не лишають дитинство в минулому, як серйозні вікторіанці. Історії для дітей, як ті, що пише місіс Веллвуд, радо читають і обговорюють і старі, і малі. У кожному завзятому дорослому криється допитлива мала дитина.
І саме тому книжка закінчується 1919 роком. Адже переживши війну, людина стає дорослою.
Важко сказати, хто ж тут той самий головний герой, адже їх дуууже багато. Вони дорослішають, змінюються, старіють, інколи так і не дорослішають. Хтось вмирає, хтось виживе.
Герої разом закохуються, зраджують, втрачають себе, шукають себе, народжують дітей, виховують чужих.
Вони влаштовують вечірки, лялькові театри, аматорські театри, літні курси для жінок, їздять Європою – подорожують, вчаться, вступають до якихось рухів (то анархістів, то суфражисток), ходять в музеї, вистави.
Мистецтво займає в цій книзі не менше, ніж самі герої. Не даремно герої – письменники або ж скульптори, тому тут куди не плюнь – твори мистецтва (але краще не плювати). Ось тут у нас гончарство, творяться унікальні горщики. Тут пишуться прогресивні романи про жіночу сексуальність (Лоуренс – це ти?). Тут створюються таємничі скульптури, які сховані за зачиненими дверима. А ось ми розбираємось з освітленням у театрі, які використали перший раз у виставі “Пітер Пена”. А тут уже класичний німецький ляльковий театр із притаманним німецьким фольклором. А ось ми вражаємось картиною “Ляльки” Жана Вебера, де герої обговорюють межу між справжнім і уявним:
І в уявному більше життя, ніж у реальному, - значно більше. Але це митець наділяє уявні постаті життям.
А ще тут пишуться дитячі книжки. І за цим цікаво спостерігати: як створюється сюжет, звідки він береться, як направляє його, куди ведуть. Цікаво, як авторка (я про Олів, а не Баєтт) власні історії відображає в казках. Коли їй страшно, боляче, або ж сумно, усе це виливає на папір. Вона «на безпечній відстані від подій» переживає ці неприємні миті, наче зі сторони. Де уявні події переплітаються зі справжніми. Де ця межа між уявним і реальним стирається.
Олів сама ж своїми фантазіями віщує нещастя своїм дітям…
А як природно та майстерно авторка (це вже про Баєтт) вплітає справжніх митців до вигаданих персонажів. Тут є Оскар Вальд, скульптор Роден, Рене Лалік (відомий ювелір), Лої Фуллер (приголомшлива американська танцівниця), Джозефіна Батлер (феміністка, яка боролась з дитячою сексуальною работоргівлею). І все це на фоні купи предметів мистецтв: починаючи від домашнього горщика з незвичною керамікою і закінчуючи “Воротами пекла” Родена.
Де б я ще почитала про вік сексуальної згоди у Британії або ж опис Паризької виставки 1900 року? Взагалі, мене дуже вразила ця виставка. Її масштаби вражають – її відвідали понад 50 мільйонів людей із різних країн. А скільки всього там було: перший ескалатор, дизельний двигун, найбільший телескоп. А скільки предметів мистецтва…
Я стільки не гуглила, як під час читання цієї книги. Деколи у мене з’являлось відчуття, що я слухаю лекцію про кінець вікторіанської епохи і приходу індустріалізації. Але це розповідається не нудним сухим голосом, а яскравим та живим. А.С. Баєтт досконало відтворює цей період, потрібне підкреслила, додала купу деталей та цікавих фактів. Коли відчувається, що авторка сама насолоджується всіма цими міфами, горщиками, ляльковими театрами.
І це вражає та захоплює.
Отже, це чарівний інтелектуальний роман, який точно принесе насолоду! Сімейні перипетії у стилі англійського класичного роману. Купа роздумів про мистецтво та його ціну. Безліч відсилок як до книжок, так і до інших митців. Що вам ще треба?))
Якщо ви боїтесь обʼєм книги, все ж таки це товстунець 800+ сторінок, то не хвилюйтесь – це доволі динамічна розповідь, одні події змінюються іншими. Мені важко було відкласти книгу, хотілось знати, що ж там далі. Тому читається швидко. Та й книга варта кожної витраченої на неї хвилини.