В одному із інтервʼю Марина Гримич розповіла, що її перший задум був писати роман про 60-ті роки. Але їй в руки потрапили архівні документи 47-го року: усіх тих пленумів Спілки, газети того часу та партійні постанови. Так зʼявилася “Клавка”. Проте ідея все ж написати про 68-ий лишилась. Органічно виникло продовження історії, з тими ж героями, але вже в інших умовах. Так зʼявився роман “Юра”. Він вийшов доволі самобутній та самостійний. В принципі, його можна читати і без “Клавки”.
“Юра” викликав в мені тільки позитивні емоції і сподобався набагато більше. Я прям засмутилась, що книжка закінчилась, бо вона прекрасна!
Київ, 1968 рік, кінець «відлиги». Юра – студент-фізик, успішний комсомольський ватажок, перспективний науковець-початківець – потрапляє в лещата непростих обставин і в пекло власних сумнівів: йому потрібно зробити моральний вибір, а він відчуває, що не готовий до цього. Адже його життя є своєрідним буфером поміж двома світами, – з одного боку, світом «золотої молоді», дітей секретарів ЦК КПУ, ЦК ЛКСМУ, КДБ, а з іншого – світом його мами Клавки, яка є однією з тих безіменних і негероїчних представників української інтелігенції, що тримають на своїх плечах могутній тил для шістдесятництва.
Будьте обережні, бо “Юра” починається зі спойлерів! Тож самі вирішуйте чи треба воно вам!
