Збагнути душогубця — важливіше, ніж жертву. (с)

Я не любителька жанру nonfiction, але періодично його читаю. Особливо, якщо його хвалить сам Стівен Кінг (завжди на це ведусь!). Саме так в мої руки потрапила книга “Щурячий лаз. Кохання, брехня та справедливість на шляху втечі нацистського злочинця” (The Ratline) Філіпа Сендса. Філіп Сендс – франко-британський юрист/адвокат (неочікувано!), який написав 16 книг із міжнародного права.
Це моя перша книга, яку можна схарактеризувати як літературна журналістика. Або ж як пише сам Філіп Сендс – нехудожній роман. І це було дуже захопливо!

Анотація:

У цьому захопливому, невигаданому трилері на основі реальних подій Філіп Сендс пропонує унікальну розповідь про життя нацистського групенфюрера SS Отто Фрайгера фон Вехтера та його дружини Шарлотти. Досліджуючи приватний архів сімейних листів і щоденників, він розкриває правдиве історичне тло про життя до і під час війни, про втечу в Альпи, переховування в Римі, а також про часи Холодної війни.

Минає багато часу перед тим, як відкриються нові таємниці, що переслідують молодшого сина Вехтера, адже він продовжує вірити, що його батько був хорошою людиною. Що ж насправді трапилося з Отто Вехтером, коли він очікував на переправу до Аргентини через «щурячий лаз», заручившись підтримкою ватиканського єпископа? І що криється за раптовою та несподіваною смертю Вехтера?

Все починається як звичайна біографія Отто Вехтера. Якщо можна застосувати слово «звичайна» до людини, яку звинувачують у смерті 525 тисяч євреїв на Галичині у період з 1942 року до липня 1944 року. Але переростає це все в детективну історію, зі шпигунами, позашлюбними синами, старими фотографіями, подвійними агентами та нацистами, які тікали завдяки Ватикану до Південної Америки через так званий Щурячий лаз.

Тож умовно можна поділити цю книгу на 2,5 частини.
Перша – це біографія австрійського нацистського злочинця. Вона складається з листів та щоденників його дружини Шарлотти. Жінка вела щоденники впродовж усього свого життя, які зберегла, як і все своє листування. Є навіть аудіозаписи з гостями родини.

Друга частина – це вже детективна історія. Автор хоче дізнатися, що ж сталося з Отто Вехтером у Римі. Чи справді він помер в 1947 році? Чи все ж таки скористався Щурячим лазом? А якщо помер, то від чого? Можливо, його вбили? То хто?

Половинку я поставила за сина Вехтера – Горста. Всю цю інформацію надає саме він. Інші члени його родини з ним майже не спілкуються. Вони не розуміють його прагнення виправдати батька. Бо саме це він має на меті, відвідуючи Львів і шукаючи колишніх членів СС Галичини, знімаючись у документальному фільмі про двох синів нацистів «My Nazi Legacy», або ж допускаючи до сімейного архіву. Він щиро вірить, що його батько був доброю людиною. Що це все не він, а система, в якій працював Отто. І ось ця сліпа віра викликала і злість, і смуток. Як же легко ми можемо обманювати самі себе…

Ця книга може багато в чому тригерити українців, перекладаючи Другу світову війну на наші реалії. І тому вона класна і відстійна водночас. Саме тим, що вона готує до реальності. Після Другої світової війни багато головних нацистів змогли уникнути покарання. Вони або домовились з владою США, або ж росіі, або ж просто втекли до Південної Америки. Це боляче читати, це неприємно читати. Особливо, коли в твоїй країні війна. Багато українців живуть надією на помсту, на суд в Гаазі, або ж на карму. Але краще розуміти зараз, що світ, на жаль, несправедливий, ніж розчаруватися після.

Читати про щасливе життя Шарлотти Вехтер також, мʼяко кажучи, неприємно. В той час, коли гинули люди під час війни, Голокосту, вона та її чоловік збирали вершки від чинів Отто Вехтера. Вони насолоджувались шикарними квартирами чи маєтками (які забрали у власників євреїв), милуються предметами мистецтва (звідти ж звідки і помешкання), ходили на вистави в театр, до музеїв чи опери. Відвідували вечірки для обраних, тобто для верхівки СС. Ось, наприклад, цитата з листування Отто з Шарлоттою:

Привіт, люба! Справи такі: євреїв депортують дедалі більшими кількостями, і важко дістати добре покриття для тенісного корту.

А також трохи неприємно читати про СС Галичину. Дід Філіпа Сендса родом зі Львову, тому відчувається його любов до України. Те, що він неодноразово згадує Майдан, Революцію Гідності, засуджуючи російську агресію, тому підтвердження. Але про СС Галичину читати було важко. Складається таке враження, що величезна кількість українців підтримувала нацистів. Що не зовсім правда. (Особисто, для мене це стало поштовхом почитати історичні дані і подивитися відео про це.)

Судячи з відгуків, для багатьох читачів було занадто багато інформації. Філіп Сендс скрупульозно та ретельно описував, що він робить чи з ким консультується. Спочатку йому прийшлось попотіти над сімейним архівом Вехтерів, щоб розібратися в хронології, або ж розшифруванні. Потім же безліч зустрічей з людьми, які могли б допомогти розібратися зі смертю Отто.
Автор чітко й інтригуюче описує цей процес. Це прям детектив з безліччю варіантів розвитку подій, і кожну треба перевірити. Тобто він розписує кожен цей варіант, тобто навіть помилкові напрямки розслідування. Ось тут і зʼявляються позашлюбні сини друга власника кафе, де Отто їв в 1947 році у Римі (типу того), зустрічі з ними, пошуки нових доказів чи натяків. І так по колу. Недарма він юрист, тому детально розбиратися у справі – це його.
Особисто мені це зайшло. Це створювало атмосферу таємничості та саспенсу.

Що не сподобалось мені – це сам фінал. Він трохи розчарував: автор сам створив таємницю, поставив інтригуюче питання, створюючи ажіотаж навколо цього, а в кінці такий «а ні, здалося». Саме тому поставила 4 зірочки, бо відчуття було «і це все?!?»

Отже, це захопливе поєднання детективного розслідування, історичної хроніки та особистісної драми. Читається швидко і легко, навіть попри детальні описи. Відірватися дуже важко. Просто підготуйтеся, що тут багато саме розслідування. Але книга змушує і подумати: про відповідальність дітей за справи батьків, чи роль Ватикану в помочі нацистам, чи шпигунські ігри під час Холодної війни. Рекомендую книгу усім.