Маленькі хлопчики й дівчатка, замкнені в дорослих тілах і змушені давати собі раду. (с)
Ненавиджу, коли після прочитання книги відчуття, що тебе наїбали… Ось саме таке у мене відчуття після роману “Фанат” (Фанат? Хм… англійською “High Fidelity”) англійського автора Ніка Горнбі.
Анотація до книги:
Весела і водночас філософська історія про дорослішання, кохання та, звісно, музику. Роб - затятий меломан, який керує власним напівзбанкрутілим музичним магазином у Лондоні. Роба тільки-но кинула дівчина, Лора, - йому водночас і прикро, і приємно відчути себе вільним. Зрештою, її музичні смаки не були ідеальними. Слухаючи, як його співробітники складають черговий топ найкращих пісень, Роб створює свій - п’ять історій кохання, що завершились невдало, і водночас намагається зрозуміти, де у стосунках із жінками він бере фальшиву ноту. Виявляється, що без Лори його життя звучить як осінній блюз...
Мені ця книга нагадала фільм (500) Days of Summer. Чому? Бо цей фільм розділив людей: одна частина думала, що це Саммер – сучка, інша, що Том.
Так і тут. Хтось вважає головного героя Роба – милим, хорошим хлопцем, який намагається стати краще, а хтось (як я) мудаком.
Я дійсно бачу в ньому мудилу, який думає лише про себе і в усьому звинувачує інших, а не себе. Він не робить ніяких висновків, не бере відповідальність на себе і за себе. Роб знецінює інших, висміює багатших, успішніших, не таких як він. Майже всі важливі рішення приймають за нього, що для нього комфортно, адже так легше потім звинувачувати за помилки інших.
Роб намагається зрозуміти, чого від нього йдуть дівчата, і поступово знаходить відповіді. Та чи чесні вони? Чи правдиві? Чи не змінює він їх?
