В сміливих щастя завжди є!.. (с)
В якийсь момент декілька років тому, всюди почала зустрічати роман “Тигролови” Івана Багряного. Його читали усі, навіть ті, хто не читає взагалі. І після повномасштабного вторгнення рф в Україну кількість охочих його прочитати росте. Фразу “Сміливі завжди мають щастя” можна побачити у вигляді татуювань, девізів або ж стікерів (як, наприклад, у мене такий стікер на ноуті, за яким я зараз сиджу).
І це не дивно, адже “Тигролови” – це захопливий пригодницький роман, від якого не можливо відірватися. Це найбільш мотивувальний твір, який я тільки читала: жага жити, боротьба за свободу, дика природа Далекого Сходу та пристрасне кохання. Він точно заслуговує серіал на Netflix або ж HBO.
Головний герой Григорій Многогрішний – молодий інженер-авіатор, який засуджений на 25 років каторги у ГУЛАГу до Сибіру. Але поки його з іншими вʼязнями етапували в спецпотязі, він тікає, кидаючись в ночі на повній швидкості.
Попри величезний ризик, герой виживає. Змучений, голодний (на корінцях і горіхах не довго протягнеш) та безсилий він з останніх сил примудряється в лісі врятувати мисливця від ведмедиці та втрачає свідомість.
Приходить у себе він в домі, який схожий на його рідний. Виявляється, він потрапив в Зелений Клин до родини Сірка, вихідців з України. Вони давно переселились з Одеси в тайгу на Приамурʼя в пошуках гарного життя. А заробляли тим, що полювали на різних тварин і продавали їх. Особливо цінились живі тигри, яких вони відвозили до найближчого великого міста Хабаровська.
У родині Сірків Григорій знаходить рідний дім, підтримку та Наталку – саме її він врятував від ведмедиці. Він починає допомагати у полюваннях на ізюбрів, насолоджуватися тамтешньою природою, спокійним життям. Але відчуває, що його щастя не вічне. Адже майор НКВС Медвин його просто так не залишить.
“Тигролови” – це пригодницький твір, в основу якого покладено автобіографічні події. Івана Багряного в 1932 році було звинувачено у контрреволюційній агітації. За що йому дали 3 роки в концтаборі на Далекому Сході. Але він тікає з потягу і опиняється серед українців в Зеленому Клині. Він тут прожив 5 років, після чого повертається в Україну, де і пише за 14 днів роман:
Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником... Я не просто писав, я — жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів.
Саме завдяки своєму власному досвіду письменника твір оживає. Багряний майстерно описує дику природу, благородство тварин, важке життя переселенців. Тільки людина, яка все це сама пережила, полюбила цей край може так яскраво зобразити цю місцевість.
Але Зелений Клин – лише антураж. Головне у творі, це боротьба українця з радянською системою, яку уособлює в собі майор. Людина проти системи. Гідність проти ницості. Свобода проти приреченості. Добро проти Зла. Автор не одноразово повертається до думки, що краще померти, але не втратити гідність та людяність.
Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!
Але бажання жити, ще й жити вільно, перемагають у цьому двобої. Завдяки справжнім цінностям, заради яких варто жити: це родина, кохання, єднання природи і людини, краса та свобода. Все це допомагають дати відсіч справжньому Злу.
Мене дуже зачепила композиція твору. Автор постійно зіставляє сюжети. Ось мчить етапований потяг, який автор зображує у вигляді дракона. Люди гинуть від голоду, холоду, дихати немає чим, місця немає просто сісти. А ось паралельно їде інший потяг, де пʼють дороге вино в вагоні-ресторані, грають в карти. Перших везуть на заслання, інші – шукають краще життя. Ось краса природи: чиста, здорова, безмежна. А ось зовсім поруч місто, брудне, обмежене, яке тисне на людей. Ось вільні, хоробрі люди. А поряд люди, які хочуть зламати та знищити інших. Ось світ свободи, а ось світ репресій.
Єдине, що мене смутило – це занадто ідеальний герой. Григорій Многогрішний – прям лицар, який все вміє і все знає. “Все про звірів – знаю, як полювати на тигрів – знаю, полювати на тигрів – вмію, все про пташок – читав”. Мабуть, для того часу – це норма ідеалізувати героїв. В 21 столітті ми вже не віримо в “прекрасних принців”. Але навіть це не заважає насолодитися романом.
Якщо ви ще не читали “Тигроловів”, то швиденько робіть це. Особливо, якщо ви хочете відкрити для себе українську літературу, але боїтесь, що буде щось нудне чи занадто важке у сприйнятті, то “Тигролови” – ідеальний варіант. Це дуже цікаво, актуально та надихає.