Не варто забувати, що найлютіші бурі завжди починаються з легкого вітерця. (с)

Скільки б разів я собі не обіцяла не починати незакінчені цикли, завжди знаходиться книга, яка заманює мене. І я як віслючок, біжу за заповітною морквиною-книгою, наплювавши на свої власні обіцянки. Обіцянки-цяцянки. Скільки б я не тримала себе в лапках і навіть не дозволяла собі дивитися в сторону нового роману “Колонія” Макса Кідрука, він все ж таки якось опинився в моїй квартирі. Я не знаю як це трапилось. Реально, я чхнула, і ось я стою біля поштомата з розірваною коробочкою і “Колонією” в руках. Буду вважати, що це магія! Ні, не магія, а фантастика!

Важко писати про що книга, в якій 900 сторінок. Тому візьму анотацію:

2141 рік.
Людство на Землі ще не оговталося від хвороби клодис, що призвела до найбільшої за пів століття пандемії, коли з’являється новий патоген, який інфікує винятково вагітних жінок. Група вчених-імунологів намагається з’ясувати його природу та, що найдивніше, зв'язок із нейтринними спалахами, зафіксованими довкола планети.
Чисельність населення марсіанських Колоній перевищила сто тисяч мешканців, і третина з них — народжені на Марсі. Вони програють суперспеціалістам із Землі боротьбу за робочі місця в наукоємній економіці Марса та змушені гарувати, мов раби, на низькокваліфікованих ручних роботах. Що більше їх сягає повноліття, то дужче вони прагнуть змін, не усвідомлюючи, що ті загрожують існуванню Колоній.
«Колонія» — перша книга фантастичного циклу «Нові Темні Віки» про світ у ХХІІ столітті. Це історія про те, що людина, попри всі її досягнення, не змінюється, й ані збільшення тривалості життя, ні навіть перетворення на двопланетний вид не гарантує людству порятунок.

Але якщо коротко, то це історія про те, чому не варто сидіти в даркнеті ;)

“Колонія” – дійсно масштабний роман. І я не про кількість сторінок, а саме про розмах сюжету. В романі 2 сюжетні лінії. Перша – життя на Марсі, друга ж – на Землі.
Протистояння між компаніями, політичні ігри, постійна боротьба за владу, ворожнеча між землянами та народженими на Марсі. Один клан підкидує проблеми іншому. Зради, підкупи, шантажі, повстання – ось такий Марс в 2141 році.
В той час як на Землі також не без політичних інтриг, але кліматичні проблеми та нова зараза, від якої вмирають вагітні жінки виходять на перший план.

В якийсь момент я помітила, що відтягую момент сісти за прочитання книги. І зрозуміла, що мене лякає не кількість сторінок (а їх 900 на хвилинку), а кількість наукової інформації. Продивившись текст, я побачила якісь скорочення, 7 сторінок дійових осіб, таблички, пояснення, малюнки. Тим паче, що я дивилась інтерв’ю з Максом Кідруком, де він розповідав як готувався до написання твору, читав про астрономію і не тільки. Вся система на Марсі, описана ним, має наукове підґрунтя. І це лякало.

Але тільки я почала читати, всі страхи відлетіли, бо зʼявилась величезна цікавість. Автор інтригує, бентежить, навіть наганяє саспенсу. Тому відірватися від тексту важко.

Хоча ні, страх залишився. Просто він інший. Автор пише про майбутнє – 2141 рік. І справи на нашій планеті кепські: епідемія, через яку всі сидять дома, до неї приєднується нова дивна хвороба. Додайте глобальне потепління, через яке зникають цілі міста. Наприклад, Північний Льодовитий океан перетворюється на звичайний Північний, бо льоду на ньому немає зовсім. Тому атмосфера у книзі дуже гнітюча. І відчуття, що все тільки починається і далі буде тільки гірше посилюється. І це тільки на Землі.

Марс же – суцільне місце, яке може вбити через недбалість або ж найменшу дрібницю. Але тут головна проблема навіть не в атмосфері, яка не підходить для життя. А проблема в людях та їх вчинках. Який би не був відбір на Марс, як би рада не намагалась розв’язувати проблеми (певна річ, в своїх інтересах), люди залишаються тими самими: жадібними, з комплексами, з жагою до влади.

В книжці прекрасно зображено зіткнення поколінь: різницю між людьми, які прилетіли на Марс та людьми, які народилися на цій планеті. “Земляни” все ще памʼятають, яким негостинним, чужим, вбивчим може бути Марс (саме через це повертається на Землю Нера, від втоми через постійні надписи що і як тебе може вбити). Тоді як діти сприймають його як свій дім. Вони хочуть ходити на концерти, грати в відео ігри, не стригти волосся і не працювати “в полі”. Ось це сприйняття планети, відчуття базової безпеки у них різне. Через що виникають непорозуміння та перші зіткнення.

Ґоран (один зі старійшин Марсу) виглядає як типовий дідусь. Тільки “наш” дідусь розповідає “жінки в полях народжували,” або ж “я в школу 10 км ходив кожного дня”. А Ґоран розповідає як виростив перші квасолини чи про перші добрива, і не схвалює концерти.

Ось це намагання старших навʼязати своє бачення життя чи застарілих правил бісить… Тому не дивно, що “дітлахи” почали бунтувати. Саме через реалістичність того, що відбувається, повністю віриш героям. І автор майстерно описав це.

Як я писала вище, тут дууже багато наукової інформації. Іноді здавалось прям ту матч, особливо про білки, ДНК та бактерії. Спочатку я намагалась все зрозуміти та запамʼятати, а потім просто забила на це. І книга гіршою не стала. Але ось ця наповненість твору такими деталями, як з медицини, астрології, екології, техніки – створювало особливу атмосферу, наповнювало світ, роблячи його реальним. Тому особисто для мене це стало плюсом, а не мінусом роману.

АЛЕ величезним мінусом особисто для мене став паперовий формат книги. Кожен раз купуючи паперову книжку, обіцяю собі, що це остання, бо я над ними тупо мучусь. Але вибору у мене не було, бо електронного варіанту не існує. Оскільки це товстунчик (нагадаю, 900 сторінок!) – то це прям буквально товста книга. І її було дуууже незручно читати. У тебе всього пара поз для читання, та ще й тримати її важко. То я прям не хотіла її брати в руки. Саме тому довго і читала роман, хоча сам текст читається супер швидко (особливо, як для наукової фантастики).

Ще маленький мінус – що ця частина не має логічного завершення. Вона просто обривається. Не дуже люблю таке. Але чекаю продовження.

Отже, це не та фантастика, до якої ти тікаєш від буремного життя. Це не та фантастика, яка розслабляє і заколихує. Вона викликала різні сильні емоції, як приємні, так і не дуже: злість, роздратування, сум, тривогу та страх. Це фантастика, яка лякає. Вона змушує думати та відчувати. Вона не для приємного чи легкого читання перед сном. Тобто я кайфувала, коли читала, але книга явно не для відпочинку. Але вона захоплива та цікава.