Пам’ятай же, що Рим ходив у Грецію до школи.(с)
У школі, де я навчалась була дуже сильна вчителька з української мови та літератури. Ольга Віталіївна завдяки своїй внутрішній силі та цінностям змогла з легкістю завоювати авторитет. Тому я читала усі книжки, які від нас вимагала програма, та Ольга Віталіївна. Я багато що памʼятаю зі шкільних років. От, наприклад, дотепер памʼятаю уривок з «Intermezzo» Коцюбинського, де герой їв соковиту сливу, читаючи газету про загиблих. Не знаю чому, але це мене вразило. А зараз, живучи в 2023, я сама читаю новини про загиблих, про закатованих, про знищені міста під час сніданку. Такі реалії мого життя…
З початком повномасштабної війни я почала перечитувати всю українську класику. Це бажання зʼявилось ще після прочитання роману “Амадоки” Софії Андрухович, але з лютого 2022 бажання переросло в дію.
Після “Амадоки” я зрозуміла, що мої знання з української літератури дуже поверхові. І мені пощастило попасти на курс “Історія української літератури” в Litosvita. Це один з найкращих курсів, що я проходила за своє життя. 10 лекцій та 5 семінарів з найкращими літературознавцями та критиками: Ростислав Семків, Віра Агеєва, Богдана Романцова, Ганна Улюра та інші. Ми розбирали важливі для нашої літератури письменників та письменниць: від Котляревського до Жадана. Їх становлення, вплив, твори. Я дізналась про такі поняття як інтертекстуальність, західний канон, синестезія, конструктивний динамізм або кверофутуризм. Це були дуже продуктивні 3 місяці. Це було саме те, чого мені так не вистачало.
Після курсу в мене купа думок, розмірковувань та злості. (Чому я не читала ці книжки в школі? Чому не знала про них?) А також бажання розповісти про класні твори (про які, наприклад, я навіть не чула). Саме тому я вирішила поступово опублікувати пости про #український канон і трохи не канон) Я буду писати тільки про ті твори, що торкнули власне мене. І розпочну я Лесею Українкою.
Що ж ми вчили в школі про Лесю Українку? Розумна талановита дівчина, яка постійно хворіє на сухоти. Ось цей образ прикутої до ліжка, молода та нещасна – і є Леся Українка. А виявилось, попри хворобу у авторки було повне життя: з коханням, подорожами по світу, працями, соціальною діяльністю. Вона знала понад 10 мов, перекладала світову літературу, збирала український фольклор та створювала власні твори.
Мене дуже вразили своєю актуальністю два твори: “Оргія” та “Кассандра”. Про них і розповім. Почну з “Оргії”.
Дія відбувається в античні часи, а саме у місті Корінфі під римським пануванням. Головний герой Антей – відомий грецький співець. Його учень Хілон вирішує залишити свого вчителя та піти в школу. Ця школа створена Меценатом, він римлянин. В цей же день інший його учень Федон розповідає, що продав свою кращу скульптуру Меценату. Антей з ними свариться, адже вони продаються ворогу, який захопив їх країну (щось знайоме, так?)
Меценат влаштовує оргію (тобто вечірку, а не те, що ви подумали) і запрошує Антея. Він відмовляється, але його дружина Неріса – в минулому танцівниця, яка розважала римлян – шантажує його. Вона жадає слави своєї чи чоловікової – не важливо, тому ставить умову, або я піду, або ти. Тож Антей іде на оргію.
“Оргія” – це драматична поема про колоніалізм. Вона мене потрясла актуальністю. Пройшло понад 100 років, а українці все ще вирішують одні й ті ж самі питання. Як казав Кучма “це ж все було”. І від цього усвідомлення дуже боляче.
Рим захопив Грецію. А що робить імперія? Присвоює чужі звитяги та здобутки собі, збагачуючись на них і знищуючи культуру поневоленого народу. Якщо замінити Греція на Україну, а Рим на рф (а це мала на увазі Леся Українка), то перед нами твір, який висвітлює наші сучасні проблеми. А саме як рф намагається запевнити нас, що ми, українці, ніхто: в нас немає історії, культури, мистецтва, навіть мови. Але ми знаємо:
... що Рим ходив у Грецію до школи.
Як Рим вчився у Греції, так і російська імперія вчилась в України. Наші випускники Києво-Могилянської академії їздили до Пєтєрбурга з просвітницькими місіями, бо вони були “темні”.
Авторка підіймає питання: чи можна продавати своє мистецтво римлянам та заробляти у них. І знову актуалочка. До 2022 року багато українців продовжувало співпрацювати з рф. Велика кількість митців їздили з концертами, на корпоративи, створювати спільні фільми та інші проєкти. Але вже в 1907 році Леся Українка пояснює чому погано співпрацювати з завойовниками:
Ф е д о н Та чим же вславиться сама Еллада, коли їй діти лаврів не здобудуть? А н т е й Уже ж не з рук ворожих їх приймати! Ф е д о н Чому ж би ні? Гомер казав: «Солодка хвала від ворога». А н т е й На полі бою, та не у полоні! Ф е д о н Слава і в полон і все буде славою. А н т е й Не сподівайся! Неславу дозволяють нам носити, а славу Рим бере, немов податок. І тая Терпсіхора, що продав ти, прославить не Елладу й не тебе, а той багатий Рим, що стяг всі скарби з усіх країв руками Меценатів.
Культурний колоніалізм притаманний усім імперіям. Скільки українських творів мистецтва було привласнено собі русньою? Ми тільки починаємо повертати свої імена, починаючи від Малевича і закінчуючи Гоголем.
Але в той самий час вони майстерно знецінюють культуру інших народів. Прокуратор та Префект висміюють вірші греків, їх науку, а також мову “в їх навіть мови не було ніколи!”. І знову десь ми це вже чули.
Мені дуже шкода, що я не читала цю поему в юному віці. Можливо, Дудь, Биков та інші не ввійшли б у моє життя. Але я вдячна Лесі Українці, що хоч зараз вона відкрила мені очі.