Останнім часом я все більше і більше чую про Моссад. А саме, що Україні треба створити власний Моссад. Після перемоги нашої країни над рф, нам треба організація, яка знищить усіх покидьків, які вбивали, ґвалтували та знищували український народ, але встигли повернутися в рашку безкарно. І я підтримую цю ідею, як і багато моїх друзів.
Саме тому я вирішила послухати аудіокнигу про Моссад. Мені було цікаво дізнатися про ізраїльську розвідку та як вона працює. Тож я придбала “Моссад. Найвидатніші операції ізраїльської розвідки” історика та одного з провідних експертів зі шпигунства Міхаеля Бар-Зохара та журналіста Ніссіма Мішаля.
Ця книжка, як очевидно з назви (але не для всіх, нижче поясню про що я) – це збірка описів реальних операцій Моссаду. Майже всі вони про велич, спритність та кмітливість агентів ізраїльської розвідки. Хоча деякі історії й про провали. Тут є знайома історія про Елі Коена (якщо ви дивились серіал «Шпигун» (The Spy) з Сашею Бароном Коеном у головній ролі), про викрадення Адольфа Ейхмана, запобігання створення ядерної зброї Іраном, пошуки зниклого хлопчика або операції по поверненню євреїв з різних країн та ще багато інших.
Проблеми у мене почались майже відразу. Перша, що я не прочитала повну назву книжки. Я-то думала, що мені розкажуть ВСЕ: від створення Моссаду, причин для цього, що і як. Уявіть моє здивування, коли в першій главі мене починають грузити якимись іменами, операцією 2011 року та великою купою іншої інформації. У мене було відчуття, немов мене кинули відразу в середину сюжету. Було важко вловити суть, слідкувати за подіями та взагалі зрозуміти, що коїться.
З одного боку, наче це моя проблема, що я щось там собі навигадувала та очікувала іншого, а з іншого – щось важкувато написаний текст.
І ось це відчуття “важкуватості” не зникло протягом всієї книги. І це друга проблема. Неодноразово зустрічала відгуки, де читачі жаліються на подачу тексту: подача самої історії, тяжкі для сприйняття речення, багато “відсеб’ятини” (на кшталт “він відчув”, “його остання думка була” тощо, адже це нонфікшн, а не художня література).
Третя ж проблема, суто моя особиста. У мене дуже погано з іменами. Я можу читати книжку 3 години і якщо спитати імʼя головного героя навряд чи я назву. Або ж я не запамʼятовую прізвища письменників, лише назви книг. Якщо героїв звуть Тім та Том, то все – мені буде важко розуміти хто де. До того ж я погано сприймаю інформацію на слух. Тому аудіоформат саме цієї книжки був не найкращим варіантом. Тут багато імен, ще й арабських, тому мені важко було їх запамʼятати чи зрозуміти про кого розповідають.
АЛЕ в цілому книжка мені сподобалась. Деякі історії прям міні детективи з пригодницькими вставками. Деякі викликали співпереживання, як, наприклад операції по рятуванню дівчат з Сирії чи повернення євреїв з Ефіопії. Але були і нецікаві, як на мене, історії, але таких було зовсім мало.
Отже, це цікавий нонфікшн, важко написаний, але цікавий. Зовсім не жалію, що витратила на нього свій час. Для любителів шпигунських детективів – саме те.