Маленькі хлопчики й дівчатка, замкнені в дорослих тілах і змушені давати собі раду. (с)

Ненавиджу, коли після прочитання книги відчуття, що тебе наїбали… Ось саме таке у мене відчуття після роману “Фанат” (Фанат? Хм… англійською “High Fidelity”) англійського автора Ніка Горнбі.

Анотація до книги:

Весела і водночас філософська історія про дорослішання, кохання та, звісно, музику.

Роб - затятий меломан, який керує власним напівзбанкрутілим музичним магазином у Лондоні. Роба тільки-но кинула дівчина, Лора, - йому водночас і прикро, і приємно відчути себе вільним. Зрештою, її музичні смаки не були ідеальними. Слухаючи, як його співробітники складають черговий топ найкращих пісень, Роб створює свій - п’ять історій кохання, що завершились невдало, і водночас намагається зрозуміти, де у стосунках із жінками він бере фальшиву ноту.

Виявляється, що без Лори його життя звучить як осінній блюз...

Мені ця книга нагадала фільм (500) Days of Summer. Чому? Бо цей фільм розділив людей: одна частина думала, що це Саммер – сучка, інша, що Том.
Так і тут. Хтось вважає головного героя Роба – милим, хорошим хлопцем, який намагається стати краще, а хтось (як я) мудаком.
Я дійсно бачу в ньому мудилу, який думає лише про себе і в усьому звинувачує інших, а не себе. Він не робить ніяких висновків, не бере відповідальність на себе і за себе. Роб знецінює інших, висміює багатших, успішніших, не таких як він. Майже всі важливі рішення приймають за нього, що для нього комфортно, адже так легше потім звинувачувати за помилки інших.
Роб намагається зрозуміти, чого від нього йдуть дівчата, і поступово знаходить відповіді. Та чи чесні вони? Чи правдиві? Чи не змінює він їх? 

Отже, розберемо першу фразу анотації “весела і водночас філософська історія про дорослішання, кохання та, звісно, музику.”

Весела? Це сумнівна заява. Мені було весело перші 50 сторінок, не більше. Було багато жартів, іронічних зауважень та британського гумору. Але з кожною новою главою їх ставало все менше і менше. Тому спочатку книжка мала легкий та іронічний вайб, але переросло все в цинічно-злісне ниття.

Філософська? Ну мені важко сказати, що тут є глибокі ідеї чи інтелектуальні розмірковування. Скоріше, я б це назвала – роздуми на кухні. Вони мають місце бути, навіть важливо їх проговорювати, але називати їх філософськими – занадто.
Так, декілька життєвих спостережень зачіпають своєю актуальністю або влучністю, але це не ті думки, які змінюють світ чи людей.

Про дорослішання? А чи було дорослішання? Я не повірила, що герой змінився. Саме тому мене вибісив фінал.

СПОЙЛЕР!

Спочатку Роб говорить, що він зраджує Лору, бо в нього є страх смерті і він боїться її втратити. Все. Ця фраза зʼявляється раз, і більше до неї не повертаються. Люди роками пропрацьовують це в терапії. Тут же одне усвідомлення і все вирішено… Не вірю!
Потім герой жаліється, що проблема в тому, що більше вони не рівні. Типу раніше вони однаково заробляли, одягались, мали схоже коло друзів. А зараз вона успішна юристка, яка модно та стильно одягається з багатими друзями. Ну звучить наче реально…
Але Роб не зупиняється. Каже, що все ж таки проблема в романтизації відносин. Що він очікував, що дівчина буде його обожнювати, одягатися ДЛЯ НЬОГО, фарбуватися, дивитися захопленим поглядом ТІЛЬКИ на нього. А так в життя не буває…
А вкінці взагалі каже, що проблема Лори в тому, що вже ніколи не буде ось цього ВПЕРШЕ: перший погляд, перший поцілунок, перший секс…

Тож де правда?!?

А ця кінцівка…. Я очікувала більш реалістичну кінцівку, але автор вирішив зробити гепі-енд. Але я їй не вірю… Він робить пропозицію Лорі, хоча збирався її зрадити. Чи це не нагадує сцену з тату на початку книжки? Коли легше зробити тату/пропозицію, ніж обговорювати, чому нам краще розійтися.
Але навіть не це вибісило, бо це тільки підтверджувало мою теорію, що Роб залишився мудилом. А вибісило, що закінчується, що Роб закохується заново в Лору. Бо саме так і має бути, якби герой пропрацював свої проблеми та змінився, але я не побачила ніяких змін в кінці. Ось що мене бісить!!!
Роб став щасливим з Лорою? Але чому? Що змінилось? Це Лора вирішила до нього повернутися. Роб зробив нічого. Це Лора розповідала про свої почуття і переживання. Роб навіть не розуміє про що вона говорить. Це Лора оплатила клуб та крамницю Роба. Роб навіть про це не знав і не робить ніяких дій. То в чому ж змінився Роб?!? Тому і фінал для мене 💩

КІНЕЦЬ СПОЙЛЕРУ

Про кохання? Чиє кохання? Роба до Лори? Можливо, я застарілих поглядів, але зраджувати дівчину і говорити про велике кохання якось дивно. Тим паче, що і Роб ніколи не казав, що любить її. Лори до Роба? Вона повернулась до нього тільки тому, що не було сил щось змінювати. В неї помер батько, виясняти відносини було не на часі. То ж про яку любов йдеться? Все що вони мали – це співзалежні відносини, ось це точно.

Про музику? Ось тут анотація не напизд збрехала. В тексті купа назв гуртів, пісень, виконавців тощо. Особисто я, просто пропускала ці речення, бо мені було нецікаво. Вимбачте…

АЛЕ якщо відкинути анотацію та останні 2 сторінки, то я поставила б їй 5. Якщо не розглядати цю книгу як ромком, а розглядати з призми розвінчування ромкомів, така собі постіронія, то це було чудово. Бо тоді роман зображує головного героя не як “неідеального, але милого хлопця”, а як інфантильного безвідповідального мудака. І таких багато серед нас. І тоді роман вже виглядає реалістичним та актуальним.

До того ж у книзі дуже багато помилок. Ну реально написати будь ласка через дефіс… Як казала Фібі з серіалу “Друзі” “Мої очі, мої очі!!!”.

Хоча книга мене і розчарувала, але пару цитат я залишу, бо вони класні:

Гадаю, я щасливий бути хлопом, та часом нещасний, що є ним наприкінці ХХ століття. Часом думаю, краще було би бути моїм татом. Він ніколи не переймався тим, чи забезпечив задоволення, бо ніколи не знав, що таке взагалі треба; ніколи не турбувався, на якому він місці в маминій гарячій сотні за все життя, бо був у неї першим і останнім. Чи не було б чудово погомоніти про такі речі з татом?

Одного дня я, може, й спробую. «Тату, тобі колись доводилося перейматися жіночим оргазмом, кліторальним чи (можливо, міфічним) вагінальним? Ти взагалі знаєш, що таке жіночий оргазм? А як щодо точка G? Що фраза «добрий у ліжку» означала у 1955 році, і чи означала щось узагалі? Коли до Британії завезли оральний секс? Ти заздриш моєму сексуальному життю чи воно тобі здається страшенно тяжкою працею? Ти колись терзався питанням, як довго можеш продовжувати статевий акт, чи тоді про це не замислювався? Ти радий, що ніколи не мусив купувати кулінарні книги для вегетаріанців як перший крок на шляху в жіночі трусики? Радий, що ніколи не чув «Ти, може, й такий, як треба, але чи помив ти туалет?» Відчуваєш полегшення, що загроза спостерігати за пологами, яка постає перед кожним сучасним чоловіком, тебе оминула?»