У нашій країні не існує «проблеми прав людини», оскільки всі живуть найбільш гідне й щасливе життя. (Північно) Корейська Центральна новинна агенція, 6 березня, 2009

Всі знають, що Північна Корея – це жахлива тоталітарна країна, в якій голод, бідність та терор. Книга “Втеча з Табору 14” американського журналіста Блейна Гардена детально розповідає про це. Адже вона про 23 річного хлопця Шін Тон-Хьока, який зміг втекти з трудового табору та Північної Кореї. Саме його спогади та розповіді стали основою цієї книги.

Отже, у Північній Кореї існують трудові табори, де утримуються політичні вʼязні та їхні сімʼї. У них утримують від 150 до 200 тисяч людей. Це цілі містечка під охороною, де вʼязні зобовʼязані працювати по 12-15 годин на шахтах, заводах, фермах. Середній вік життя в цих таборах 50 років, шахтарі ж доживають до 40 років.  У трудових таборах КНДР загинули сотні тисяч людей.

У таборах заборонений секс, якщо він не узгоджений. Узгоджений секс – це коли вʼязням за гарну поведінку (читай стукацтво) дозволяють одружитися. Причому хто з ким одружиться, обирають на горі. Проте тут не живуть сімʼями. Чоловік бачиться з сімʼєю 4-5 раз на рік. Саме дитиною такого шлюбу і став Шін.

якщо несанкціонований секс призводив до вагітності чи дітонародження, жінку-порушницю зазвичай убивали разом з її дитям. Мої співрозмовники розповідали, що жінки, які мали секс із наглядачами за зайву крихту харчу чи легшу роботу, розуміли, на який ризик наражаються: завагітнів якась, як вона одразу зникала.

Тут є страти, на які зганяють усіх увʼязнених. Шін відвідав першу страту, коли йому було 4 роки. Наглядачі можуть забити до смерті, ґвалтувати вʼязнів за найменшу провину. Так 6-річну однокласницю Шіна вчитель забив до смерті за те, що знайшов у неї 5 кукурудзинок у кишені.

14-річний Шін став свідком страти його матері та старшого брата. Їх стратили за спробу втечі. За це 3 місяці сам Шін просидів у тюрмі, де його катували і допитували. Все, що він відчував  — це злість на матір, що вона втягнула його в це. Тому її страта була нормою для нього, адже вона заслужила це.
Шін не мав жодних почуттів до своєї матері, адже з дитинства “сприймав матір як суперницю в боротьбі за виживання”. Він крав у неї їжу, а вона за це його лупцювала. І так кожного дня, поки він не почав жити в гуртожитку для дітей.

У школі ж діти майже не вчилися:  їхні уроки були лише про Вождя та оспівування партії. Учні також займалися важкою фізичною працею. А ще кожен вечір був урок самокритики, де діти мати зізнатися в хоч якійсь провині (це взагалі щось з Орвелла).

Так він і жив, точніше виживав, крадучи овочі, кукурудзу, ловлячи щурів та жаб. Поки не зʼявився Пак. Пак – політичний вʼязень, який тільки потрапив до табору. Він встиг побувати в Китаї, тому трохи знав життя. І саме Пак привідкрив для Шіна існування іншого світу. Як зізнається Шін

його мотиви втечі з табору Nº 14 аж ніяк не були шляхетними: хлопець не прагнув свободи чи політичних прав — йому просто дуже кортіло мʼяса.

Пак розповідав про політику, географію, але Шіна цікавили лише розповіді про їжу. Що доволі логічно. Про існування мʼяса і рису він знав, а про якийсь Китай чи навіть столицю Північної Кореї ніколи не чув.

Разом вони вирішили тікати. Шін чудово знав табір і його правила, Пак же мав дядька в Китаї, який міг їм допомогти. На жаль, втекти зміг лише Шін, Пак же помер від електричного струму в огорожі.
Так починається довга втеча Шіна до Китаю, потім до Південної Кореї. Шіну пощастило, що саме в 2004-2005 роках через пошесну еміграцію, солдати на кордоні та й по всій країні звикли до хабарів, тому хлопець зміг покинути Північну Корею.

Читала у відгуках, що деякі читачі погано відносяться до Шіна. Для мене це дивно. Він виріс в умовах, де єдиним завданням було вижити. Вижити за будь-яку ціну. Навіть доносом на рідну мати та брата. Навіть знаючи, що їх стратять. Він не знав жодних почуттів, усі тортури, вбивства на його очах, приниження були нормою. Ніхто не розповідав про справжню любов, дружбу, вірність, окрім як до Вождя та партії. Для нього слово “матір” значить не те, що для більшості у цьому світі. То чи можна сердитися, розчаруватися чи засуджувати людину, яка ніколи не знала що таке тепло та любов?

Саме тому Шіну було так важко адаптуватися після втечі. Мало того, що він відкрив для себе повністю новий світ зі звичайними для нас речами, як інтернет або ж банкінг, але це ще й постійна взаємодія з іншими людьми.
Якщо фізично Шін і втік з табору, то психологічно – ні. Після того, як він опинився у безпеці в Південній Кореї йому почали снитися тривожні сни, він перестав їсти. Відчуття провини перед матірʼю, батьком заполонило його. Плюс складність хоч щось відчувати. Як казав Шін:

Я еволюціоную з тварини. Але все йде дуже-дуже повільно. Іноді я пробую плакати й сміятися, як інші люди, просто щоб дізнатись, як це відчувати. Та сльози не течуть, сміху немає.

Тому йому важко було зачепитися хоч за якусь роботу. Шін переїжджає з Південної Кореї до США, але змінює і там міста.

Те, що мене вразило найбільше.

Перше, що в КНДР пошесний голод. Тут дуже погані кліматичні умови для вирощування зерна. До розвалу Союзу, він постачав їм добрива та паливо. Після ж країна відчула дефіцит цих продуктів, тому почався голод:

З 1990-х років Північна Корея не може вирощувати, купувати й постачати достатньо продукції, щоби прогодувати населення. Голод у середині 1990-х, найімовірніше, убив приблизно 1 мільйон жителів Північної Кореї. Такий рівень смертності забрав би в Сполучених Штатах десь 12 мільйонів життів.

Саме через голод та нестачу корисних та поживних мікроелементів тут є проблема з розумовою відсталістю. Чверть потенційних військовозобовʼязаних через це непридатні до армії. І навіть якщо Корея зараз стане демократичною та прийме допомогу, то “розумові порушення серед молоді можуть завадити її економічному зростанню”.

І певна річ, що найбільшим постачальником продовольчої допомоги стала США. Саме та країна, яка є ворогом номер 1 для всієї КНДР. Захід протягом 1995-2003 років передав у Північну Корею продовольства на понад мільярд доларів. Десь приблизно 30% гуманітарної допомоги було вкрадено бюрократами, партійними чиновниками, армійськими офіцерами й іншими урядовцями, представниками північнокорейської еліти.

Друге. Через нестачу палива у країні майже немає світла. На супутникових фотографіях Корейського півострова вночі видно чорну діру між Китаєм і Південною Кореєю: країні ж бо бракує потужностей забезпечити світлом навіть Пхеньян, де уряд намагається підмазувати еліту.

Третє. У Північній Кореї є кастовий поділ: З розгалужені класи з 51 підгрупою.

Важко давати якусь оцінку таким книжкам. Але вона безумовно варта прочитання. Тут особиста історія Шіна переплітається з різними дослідженнями захисних організацій та інших свідків. Багато шокуючих даних про Північну Корею, багато цікавих даних про Південну Корею. Ця книга щемка, важка, але потрібна.