Скажу чесно, я не була впевнена, що “Дев’ятий Дім” (Ninth House) Лі Бардуґо мені зайде. В авторки я вже прочитала її дилогію «Шістка воронів» та трилогію «Гриша». Ці серії непогані, у дечому цікаві, але, як на мене, трохи банальні. Тому я не багато чого очікувала і від першої частини дилогії “Девʼятий дім”. І на моє здивування, мені прям сподобалось.
Перші 25 сторінок дуже важко написано. Було прям бажання кинути, бо перечитувати кожне речення по декілька раз, щоб зрозуміти написане – ну такоє. Але оскільки я цілеспрямована, читай «має проблеми з киданням книг», то продовжила читати і вже з 40 сторінки стало прям цікаво. І так до самого кінця.
Починається книга трохи банально.
Головна героїня Алекс Стерн вчиться в Єлі, але явно не підходить за соціальним рівнем для цього престижного університету. Вона бідна, колишня наркоманка, яка жила на вулиці, не знає манер, з татухами, може бути небезпечною і вульгарною. Але, як ви вже здогадались, вона особлива. Адже лише вона може бачити привидів. А цей скіл дуже важливий для Девʼятого дому. Він слідкує і контролює 8 таємних товариств, які використовують магію у своїх окультних ритуалах.
Алекс має зі своїм наставником відстежувати ці товариства, щоб вони не “загралися” і не перетнули межі, адже це багаті та впливові люди. І канєшно ж одного вечора знаходять убиту дівчину. І саме Алекс має розібратися, чи це звичайне вбивство, чи все ж таки ритуал.
“Девʼятий дім” – це урбаністичний фентезі + dark academia + детектив + соціальщина. Це не яскраве фентезі, де магія створює райдугу і літають щасливі єдинорожки. Це темне фентезі, де немає щасливих героїв, магія створюється завдяки вбивствам і розрізанню людей. Крім того, тут згадуються зґвалтування, проблеми з батьками, смерть подруги, наркоманія, кримінал.
Проте авторка доволі дозовано видає цю чорнуху. У мене не було відчуття безнадійності чи бажання вскритися (за що окремо дякую).
У романі є дві часові лінії: сьогоднішнє і минуле героїні, яке поступово розкривається, що створює додаткову напругу та інтерес. Крім того, є різні історії, які розвиваються паралельно: це саме розслідування, минуле героїні і як вона потрапила в Єль, історія привида Норта, історія її наставника Дарлінґтона, сам Єль зі своїми товариствами.
Я б сказала, що ця книга ідеально балансує. Тут дійсно темна атмосфера, але разом з тим усе це подано не депресивно чи емоційно важко. Тільки я відчувала жаль до героїні, як вона буквально на наступній сторінці вже робила щось круте, від чого я відчувала піднесення.
Сюжет розвивається доволі динамічно, майже не провисає. Постійно хочеться знати, що ж там буде далі. Але знову ж таки, це не просто круті пригоди крутої обраної, це і якісь соціальні проблеми героїв. Герої, до речі, мене навіть не бісили (на відміну від інших книжок цієї авторки). І ще величезний плюс книги, що тут немає любовної лінії – ще одне дякую Лі Бардуґо.
А от антураж книжки трохи підкачав. Про те, як працює магія, ці ритуали, навіть про самі товариства доволі мало у книзі. Якщо ви очікуєте (як і я очікувала), що тут буде більше універу, навчання в ньому – то ніт, такого тут немає. Все, що є це пара вечірок, багаті охуєвшиє зарозумілі студенти і одна лекція.
“Девʼятий дім” – доволі непоганий нуарний фентезі з цікавим сюжетом та неочікуваним (для мене) фіналом. Просто не очікуйте багато від книги, і вона вас порадує))
Точно буду читати продовження!
А ще у книжці згадана Україна:
Вони спостерігали за пробудженням небіжчика у «Книзі та змії», де висохлий труп за допомогою перекладача, химерно граючись із ним у моторошний зіпсований телефон, повідомив остаточну кількість нещодавно полеглих в Україні військових.