— За нове покоління. Хай їм щастить. (с)
А що мені справді треба, так це зрозуміти, що зі мною сталося. Чому я не можу жити своє життя? (с)
Обожнюю книжки, під час читання яких ти постійно думаєш, яка ж класна книжка. Так у мене було з “Дім на краю світу” (A Home at the End of the World) американського письменника Майкла Каннінґема. А все чому? Бо я обожнюю психологічні романи. Де на першому плані не сам сюжет, а саме психологізм героїв. Коли ти копаєшся в головах і душах героїв. І відчуваєш захват від авторського мистецтва розуміти людей. Тому “Дім на краю світу” прям на 100% моя книга.
Якщо ви ще не читали анотацію, то і не читайте, адже вона спойлерить події, які відбудуться десь на 60-70% книги. Хоча таку книгу і важко заспойлерити, бо нагадую, сюжет тут не головний.
Якщо описати коротко, то цей роман про 3 людей: Джонатана, Боббі і Клер. В якийсь момент життя вони починають жити разом в одній квартирі в Нью-Йорку. І, як розумієте, це до чогось приводить.
Якщо ще коротше, то 3 травмовані (як неочікувано) людини намагаються знайти себе та свій дім.
Я не просто так написала про дім, адже не даремно книга має в своїй назві слово – дім. Тут одним-двома реченнями є описи будинків та емоцій, що герої відчувають в тому чи іншому домі. Це один з лейтмотивів роману.
Дім – це місце, де ти можеш бути собою та не носити маски. Герої, особливо жінки, постійно роздумують про ролі, які вони грали чи грають протягом життя: слухняна дочка чи неслухняна дочка, гарна дівчина чи погана дівчина, віддана дружина чи жінка, якій не потрібен чоловік. Стільки ролей, що втрачаєш справжню себе.
Років до тридцяти мені здавалося, що якщо відкинути зовнішність, звички й зо пів десятка непохитних переконань, то там, де в мене мала би критися особистість, зяє порожнеча. Мені здавалося, що це найстрашніша моя таємниця.
Дім – це ще про ось це “осідання”, тобто стати дорослим, купити собі гарний дім, бажано з зеленим газоном, завести дружину і дітей. Це про ось це досягнення планів, тобто досягнення успіху. А якщо тобі 40 років, а цього немає?
А тепер, коли до сорока мені було ближче, ніж до тридцяти, я знала про свої бажання менше, ніж будь-коли. Замість юнацької віри у зміни я почала відчувати нервовий сором: він цокав у мені, як годинник. Я не мусила дожити до такого віку в такому розібраному стані.
Герої знають, як точно вони не хочуть жити (так, як жили батьки), але ще не знають, як хочуть, щоб бути щасливими.
“Дім на краю світу” про 80-ті Нью-Йорка і як важко в ті часи бути собою. «Видимих» геїв стало більше, але все одно є відчуття неприйняття (в голові Джонатана вертиться питання батька «що ж з тобою не так», навіть коли він вже дорослий). Сексуальна революція вже пройшла, але Клер сама собі не може дозволити жити нестандартним життям з двома чоловіками одразу. СНІД є, але ніхто нічого про нього не знає, бо цю хворобу тільки почитають вивчати. Все, що є – це друзі, які вже померли від цього або вже хворіють.
Часи наче і змінились, а люди ще ні.
Тому цей роман не можна назвати роман-епоха, бо насправді ця книга про цих 3 героїв. Це психологічний роман про пошук себе та дорослішання. А також про втрачені можливості, кризу ідентичності, очікування та розчарування.
В молодості ми живемо майбутнім, планами, які втілимо. В старості живемо минулим, помилками, провалами чи щасливими митями. А щастя там, де ти живеш тут і тепер.
Мене зачепив цей роман з першого абзацу (ось цей уривок). Зачепив своєю життєвістю, реалістичністю, глибиною, психологізмом. Тут тонкі спостереження автора, глибокі рефлексії, проникливі думки. А ще роман доволі атмосферний. Але атмосфера тут доволі сумна, якась безнадійна:
На мить я уявив, як це — бути привидом: вічно брести у тиші, глибшій за тишу, бачити світло дому, але не могти до нього дотягнутися.
Це те, що відчувають герої протягом книги. Хоча фінал спочатку дає тобі ляпаса, а потім цукерочку, щоб залишився приємний післясмак.
“Дім на краю світу” – проникливий, гіркий, справжній роман. Він точно заліз мені під шкіру.
Варто читати НЕ гомофобам, НЕ людям з кризою середнього віку, НЕ поціновувачам динамічного сюжету, всім іншим можна і треба)