Вибір у вас є завжди. Запитайте себе, чи він того вартий. (с)

Нарешті прочитала роман “Танці з кістками” Андрія Сем’янківа. Андрій Сем’янків відомий як автор блогу Med GOblin. Це його перший фікшн. І одразу виграв премію “Книга року ВВС-2022”. І це доволі гарний трилер, або ж як його презентують “медичний трилер”.

Якщо коротко, то це історія про патологоанатома Северина, який не може вчасно зупинитися. Ось анотація до книги:

Проста, на перший погляд, історія про патологоанатома-невдаху. Северина не цінують на роботі й мало платять, з особистим життям чоловіка відбувається щось незрозуміле, самооцінка на нулі. Тож перебуваючи практично на дні, він одразу ж хапається за можливість підзаробити. Так, пропозиція не зовсім легальна, так, навряд чи можна чекати чогось доброго від ринку трансплантації органів, але так спокусливо нарешті влаштувати собі забезпечене життя. Зрештою, Северин має забрати в уже мертвих людей якусь дрібничку, те, що їм і так не потрібно. Поки що у мертвих людей, поки що дрібничку.

Крок за кроком, рішення за рішенням патологоанатом змінюється, трансформується — так в усіма зневаженого чоловіка на межі алкоголізму спершу проростає впевненість у собі, а за нею і безпринципність. 

Скоївши один злочин, він набагато легше вчиняє інший, а за ним і наступний. Те, що вчора Северин вважав неприпустимим, стає новою нормою. Та й узагалі виникає питання: чи здатен він тепер зупинитися і як далеко може зайти?

Я б описала цю книжку як трилер з нотками виробничо-соціально-психологічного роману. Головний герой “мутить темні дєлішкі”, і з кожною новою главою напруга зростає (як і строк, на який міг би сісти наш горе-герой за ці самі “дєлішкі”). Оскільки автор лікар, то не дивно, що в романі багато описів звʼязаних з медициною. Це не тільки розчленьонка (яка безумовно тут є, герой же все-таки паталогоанатом), а й зображення функціонування самої медичної системи (і це жах!). За психологічний аспект відповідає зміна героя, його рефлексії або їх відсутність.

Почну з головного героя. Наш герой абсолютно не викликає співчуття, хоча повинен би. Він наче розумний, здається в нього є принципи, але просто він невпевнений в собі. Такий собі тюхтій. Але тюхтій, який зовсім не бере відповідальність на себе. Він постійно шукає винних. І саме через ось це перекладання відповідальності з себе на інших і приводить його на цей шлях. Шлях, який з кожним новим кроком веде до більших падінь.

Інші герої також не дуже приємні. Мені було шкода лише Люду, причому протягом усієї книги. Інші ж навкруги тільки підтримували “кримінальний” шлях Северина. І коли він ділився своїми переживаннями з цього приводу, усі тільки запевняли, що треба менше думати, а більше діяти.

Але я повірила головним героям. Автор прекрасно змалював їх, особливо Севу. На жаль, таких як Сева багато. Таких, які не знають чого хочуть. Таких, які шукають завжди винних у своїх же проблемах. Таких, які не хочуть щось робити. Як сказала колишня героя:

Ти ніколи не хотів чогось більшого. Була в тебе робота у задрипаній лікарні, вистачало, щоб не здохнути від голоду — і ти був щасливий. І пальцем не поворухнув би, щоб мати більше. Ти — як гриб у підвалі. Темно, зате тепло. Аби не було проблем. Аби зайвий раз не піднімати зад.

Зізнаюсь, мені було важко читати перші глави. Знаєте, у чомусь я намагаюсь втекти від реальності, читаючи книжки. А тут тебе закидують у життя середньостатистичного патологоанатома, який заробляє копійки, носить старі протерті черевики та живе у квартирі жінки, яку не кохає. Це те життя, коли герой тікає з дому на роботу, щоб менше спілкуватися з “коханою”. А на роботі просто пʼє, бо що ще робити…
Ось ця атмосфера бідності, сірості, буденності просто нестерпна. Я прям продиралась через цю безпросвітність та безнадію (мені цього вистачає і в моєму житті).

Обережно, двері зачиняються! Наступна станція… — потяг байдужо повіз Северина темними кишками міста.

Але з середини книжка змінила свій тон. З депресивної чорнухи вона перетворюється на цікавий трилер. Герой стає багатішим, а з цим впевненішим, нахабнішим та безпринциповим. І за цією зміною цікаво спостерігати. І думати, куди нижче може впасти людина. І чи змогла б я відмовити Станіславу (тіпчик, який підкидує Севі темні дєлішки)…

Великий плюс книжки – це зображення лікарні та її роботи. Чесно, мене більше злякали описи не відпилювання кістки (хоча деколи ловила себе на тому, що сиджу з перекошеним від відрази обличчям), а як працює наша медична система. Хабарі на усіх щаблях, махінації та наїбалово. Зараз під час війни ось ці недоліки в системі дуже ранять. Не хочу жити в країні, де може існувати таке виправдання хуйні:

Такі часи, така країна, кожен крутиться як може — це все ясно.

Було дуже цікаво, як же автор закінчить цю історію. І мене вразив фінал, я не очікувала такого кінця. За що спасибі!

Отже, класний, цікавий трилер, який читається дуже швидко. Але не можу сказати, що я прям в захваті.

Українською мовою електронну книгу “Танці з кістками” можна придбати тут