Наступного дня ніхто не помер. (с)

Недавно сімʼєю грали в гру, де треба було відповідати на різні питання. Одне з них було «ваша найбільша мрія», на що моя мама відповіла «щоб не вмирали люди». І ми почали обговорювати наслідки такої мрії.
І ось я читаю книгу “Смерть бере відпустку” португальського письменника Жузе Сарамаґу, яка саме про це. І мені вона дуууже сподобалась.

 Назва твору сама за себе говорить. В одній країні з 1 січня люди перестали вмирати. В інших країнах все як завжди, в цій же – всі живі. Навіть, якщо людину розрізати навпіл, вона буде жива, але в комі. 

Наступного дня ніхто не помер. Цей факт, геть супротивний життєвим нормам, спричинив в умах велетенське заворушення, і то цілком виправдано, досить-бо пригадати собі, що в сорока томах всесвітньої історії не згадувалося хоч би про один подібний випадок, щоб за цілий день, за всі його щедро виділені двадцять чотири години, чи вже денні, чи нічні, чи ранкові, чи вечірні, не сталося жодного переставлення через хворобу, падіння з летальним наслідком, успішне самогубство, нічим-нічогісінько в повному сенсі слова.

Продовжувати читання Смерть бере відпустку – Жузе Сарамаґу, 2005 →

Бо вчора я помер. Бо вчора я відродився для життя. (с)

Не розумію як деякі книжки потрапляють у мій віш лист, але часто вони мене дивують. І не завжди приємно дивують. З романом “Чоловік, який помер” фінського письменника  Антті Туомайнена було саме так. Тобто він виник нізвідки, я нічого не знала про нього, тому і не було високих очікувань. Але це саме те, що і було треба: легкий, цікавий, загадковий, іронічний, трохи нуднуватий детектив.

Анотація до книги:

Головний герой неординарної історії від популярного фінського письменника Антті Туомайнена мешкає в маленькому містечку. І все у Яакко Каунісма складається якнайкраще: у свої 37 він сповнений сил та енергії, має успішний грибний бізнес і красуню­ дружину. Але під час візиту до лікаря чоловік раптом дізнається, що жити йому лишилося недовго, адже його отруїли. Мало того, починає розгойдуватися сімейний човен, та й доля фірми викликає серйозне занепокоєння. Втім, лити сльози ніколи, адже треба встигнути знайти вбивцю і владнати решту справ. Остання пригода в житті Яакко нагадує водночас захоп­ливий детектив, гостросюжетний бойовик, похмурий трилер і чорну комедію.

Продовжувати читання Чоловік, який помер – Антті Туомайнен, 2016 →

Ну що це за життя таке? Срань, а не життя. (с)

Чому?!? Чому так важко писати відгуки на книжки, які сподобались?!? Ось я прочитала охуєнний роман “Вернон Господь Літтл” (Vernon God Little) австралійського письменника  ДіБіСі П’єра, а в голові все, що є це “піздато”. Все! Ну чому так?
В принципі, ось це “піздато” також відгук, але все-таки хочеться так описати роман, щоб ви пішли і купили його. Це дебютний роман автора і він одразу за нього отримав Букера. Бо він того реально вартий.

Якщо вас покоробили мати, то ця книга точно не для вас. Адже розповідь ведеться від 15-річного хлопця Вернона, якого звинувачують у співучасті масшутінга його класу, де загинуло 16 людей. Певна річ, він не буде використовувати фрази на кшталт “ой лишенько” чи “в мене неприємності”. О ні! Він скаже як раз “блять” та “мені пизда”. Як і звичайний пересічний підліток, якого чмирять однолітки, у якого немає батька, мати якого думає лише про новий холодильник і хоч якогось чулувіка в домі та найкращий друг якого, виніс собі мізки.

Продовжувати читання Вернон Господь Літтл – ДіБіСі П’єр, 2003 →

Я, як і багато інших українців, 24 лютого, тікаючи від повномасштабного вторгнення русні, поїхали до своїх батьків, які живуть в більш безпечній частині України. Перші дні я нічого не розуміла, була в якомусь ступорі. Але поступово сімейний побут та проблеми почати давати про себе знати. І ось через тиждень, я, ховаючись у машині, жаліюсь своєму психологу НЕ на війну, а на своїх батьків… Мені 34 роки, навкруги жах, страх, безпорадність, а я плачусь, що батьки мене не сприймають за дорослу.

Ось про це останній роман “Драбина” Євгенії Кузнєцової. А саме про членів родини, які через війну змушені знову жити в одному домі. І він мені сподобався, з великими нюансами, але в цілому непоганий, для багатьох життєвий роман.

Головний герой Толік живе в Іспанії, працює в гарній компанії і нарешті купив дім, про який мріяв. Але не пройшло і 5 днів, як до нього переїжджають родичі з України, які втікають від війни. Ось так родина несподівано опиняється в одному домі.

Минуло вже два тижні у цій хаті і в цьому складі, і Толік мимоволі став патріархом і спонсором великого роду: дядько Анатолій Степанович, мама із двоюрідною тіткою Григорівною, сестра в комплекті з подругою, а до них ще й 2 коти і собака. У жахливому сні Толік не міг собі уявити такого життя у такій страшній комбінації.

Продовжувати читання Драбина – Євгенія Кузнєцова, 2023 →

Це літо-пауза. (с)

Я багато хорошого чула про роман “Спитайте Мієчку” української письменниці Євгенії Кузнєцової. Тому і вирішила в важкий для мене емоційний період життя його почитати. І він дійсно хороший, хоча не настільки як я очікувала (але це вже моя проблема).

— І чого ви поприїжджали? — спитала бабуся. Її питання ніяк не могло образити, тому що обидві сестри знали, що це питання-переживання. 
— Перевал, ба, — сказала Лілічка. 
— І довго будем перевалюватись? 
— Поки літо скінчиться. 
— Нехай.

Якщо коротко про що книга, то ось про це. Сестри Мієчка, Лілієчка та Марта приїздять на літо до бабусі Теодори в село. Ні, це не дівчата на канікулах. Сестрам за тридцять і вони тікають від своїх проблем. Їм треба час зрозуміти, що вони хочуть від життя. Лілієчка роздумує чи переїжджати до Австралії, чи ні. Мієчка роздумує якого ж хлопця вибрати: один хороший, але вона його не кохає, інший токсичний, але Мієчка в нього закохана. Марта ж повернулась з Індії, вагітною двійнею.
Через деякий час до них приїздить мама дівчат Марія та колишній чоловік Лілієчки “підкидує” їм 4-річну Люсю. Так жінки різного віку (від 4 до 96 років) збираються у старому, облущеному, протікаючому домі, але рідному.

Продовжувати читання Спитайте Мієчку – Євгенія Кузнєцова, 2021 →