…царство на землі належиться тобі! (с)
Отже, продовжую читати #український канон. І Кобилянську в тому числі. Почала я зі знайомої для себе “Землі”, яку читала ще в школі. Памʼятаю, як мені важко давалось ця повість. Ці вічні страждання селян, незрозуміле поклоніння та шанування землі, дивні персонажі… І легше не стало. Я вже в 34 все так же мучилася над святістю землі та дивної для мене поведінки героїв. Ця книжка неактуальна та насправді дуже застаріла. Я не знаю, що з неї можна взяти: психологізм героїв не так щоб розкрито, важкість життя у селі – очевидна. Теза, що “земля повинна бути для людини, а не людина для землі” не те що не нова, а єдина правильна. Тому не здивована, що книжку прибрали зі шкільної програми.
Я запамʼятала Ольгу Кобилянську як авторку про соціально-побутові проблеми селян. Але, як виявилось, Ольга Кобилянська – це не про село, а зовсім навпаки. Це про фемінізм, інтелігентність, силу мистецтва, особистість, урбаністику та багато чого. Ольга Кобилянська була феміністкою. Її хвилювали права та доля жінок того часу. Вона очолювала жіночі товариства. Тому в неї є низка творів про жінок та для жінок. “Valse melancolique” – яскравий цьому приклад. Читаючи цей твір у 2023 році, не можу не вражатися його актуальності навіть зараз.
“Меланхолійний вальс” – це історія про трьох освічених жінок, які живуть разом. Ганнуся – художниця, яка мріє виїхати до Риму. Марта – вчителька, яка вчить англійську та німецьку мови. Софія – піаністка, яка збирається вступити до консерваторії у Відні. Вони різні: Ганнуся емоційна, аристократка, яка не здатна до побуту, чуттєва в “штуці”, тобто в мистецтві. Вона живе заради цього мистецтва. Марта – раціональна, створює затишок в їх квартирі, як каже Софі “вроджена жінка”, закохана в молодого професора. Софія – замкнута, спокійна, але повністю розкривається в музиці. Але разом із тим це чуттєві, незалежні, амбітні жінки, які самі обирають своє щастя та шлях.
Ця історія про жіночу дружбу, підтримку та повагу. Дівчата приймали одна одну, хоча у кожної було своє бачення світу.
“Меланхолійний вальс” написано в 1898 році(!), тому такі героїні були нонсенсом у той час. Жінки, які забезпечували себе самі, даючи уроки та продаючи картини. Жінки, для яких чоловіки – це не ціль життя. Жінки, які обирають бути матірʼю чи ні. Жінки, для яких важливо “бути самій собі ціллю” або ж “царство на землі належиться тобі!”
Отже, я дуже рада, що на зміну книжкам про бідних селян приходять такі актуальні твори. Мені дуже шкода, що Ольга Кобилянська така недооцінена. І рада, що це змінюється. “Меланхолійний вальс” – це проривний, революційний текст, який дуже цікаво читати. Тут гарно зображені персонажі, їхній психологізм. Прекрасна новела, хоч і з нотками меланхолії.