Все тріщить і рветься. (с)
Знаєте, є такі книжки, які наче і цікаві, але їх важко читати. Саме важко примусити себе сісти і читати. Ти постійно відволікаєшся на телефон, на птахів за вікном, навіть ідеш мити посуд, лише щоб не сідати за цю книгу. Ось так у мене було з романом “Хто ти такий?” Артема Чеха. Він невеличкий, глибокий, хороший, але бажання читати його періодично зникало. Але коли вже сідала, то було важко відірватися. Щось відволікло і знову змушуєш себе взятися за книгу. І так по колу. Я не знаю чому так. Можливо, занадто багато суму, безнадійності і сірості у ній.
У книзі немає як такого сюжету. В цілому, це про дружбу малого Тимофія і Фелікса – хахаля його бабусі. Фелікс – колишній контррозвідник, страждає на ПТСР, від чого постійно пʼє. Він то зʼявляється, то зникає в житті малого. Але саме цей дивакуватий Фелікс найбільше впливає на формування Тимофія.
А якщо у книзі немає сюжету, то очевидно, що головне у ній не події, а герої. Саме їх психологічні портрети, реакції, рефлексії виходять на перший план. Тут дуже глибокий психологізм персонажів. Їх зовсім небагато, цих персонажів, але кожен з них живий та обʼємний. І травмований.
Фелікс, травмований війною, тому намагається залити свій біль алкоголем, плачучи повторює одну й ту саму фразу: будь проклята ця війна. Він доволі агресивний та небезпечний, але під час приступів – маленьке дитя.
Фелікс був явно не в тому стані, аби любити: двадцять п’ять років віддав службі, вісім з яких — війні. Про яку любов тут говорити?
Ліда – немолода жінка, бабуся Тимофія, яка терпить Фелікса, який пʼє, бʼє меблі та посуд, може вдарити її. Але раз за разом вона відчиняє двері йому, впускаючи у квартиру і в своє життя.
Льоха (батько Тимофія) намагається якось “мутіть дєла” в 90-х, тобто заробити гроші. Постійно їздить за кордон за товаром, беручи гроші в борг. Часто вертається з пустими руками, тому днями лежав у депресії. Потім знову зривався і їхав…
Батько Тимофія постійно кудись виїжджав. За кілька місяців повертався: іноді розгублений і нещасний, іноді — радісний і з грошима. Він нагадував безумного у своєму азарті гравця, що вперто ставив усі гроші на зеро, проте зазвичай випадало або чорне, або червоне. Зеро теж випадало, але, ясна річ, рідко.
Ольга, мама хлопчика, “в якої з певного часу з’явилася усмішка моторошної приреченості”. Саме на ній лежить відповідальність – заробляти гроші для сімʼї. Адже це вона була вимушена оплачувати ці борги чоловіка. Вона живе в квартирі з мамою і бухим Феліксом, та сином, який в 7 років від нестачі вітамінів та й їжі в цілому почав лисіти. Нелюба робота, нестача коштів і безвихідь…
Але головний герой все ж таки не Фелікс, а малий Тимофій. Це він змінюється впродовж усієї книги. Це саме його історія, його очима, його дорослішання в голодних 90-х.
Тимофій, який в 5 років дізнається, що ж насправді робить війна з дорослими. Який з дитинства розуміє, те, що коїться з Феліксом не ок. Який мріє, щоб відросло волосся. Який чекає на повернення батька. Який сподівається, що “вони неодмінно вигребуть”.
Діти, такі вже дорослі, такі незалежні, але від того ще більш незахищені та вразливі. Ростуть без тат, виростають, наївні у своїй жорстокості, говорять образливі речі, йдуть із дому, повертаються, змерзлі й зголоднілі, але ні, не вибачаються, зачиняються у своїх кімнатах і похапцем проживають своє дитинство, ніби далі на них чекає щось краще. Всі вони росли без тат.
Підліткові проблеми. Перше фейкове кохання та перше справжнє кохання. Алкоголь і секс. Дружба і зрада. Нова школа та нові хобі. І постійне відчуття самотності, страху, безпорадності. Він почувається кинутим та нікому непотрібним. Загублений хлопчик, якому не вистачає любові, уваги, розуміння.
І це боляче читати. Адже книга сповнена самотністю, підлітковим болем та безпорадністю. Артем Чех зізнається, що роман багато в чому автобіографічний. Можливо, саме тому і віриш написаному, адже автор точно знає, про що пише. Фелікс знову і знову питає “Хто ти такий?”, і це намагання письменника проаналізувати своє дитинство і знайти відповідь на це питання. Це ж він, той загублений хлопчик.
Отже, глибокий роман про дорослішання на фоні важких 90-х. Це підліткові проблеми, пошуки себе та спроби зрозуміти “хто ти такий”. Атмосфера книги доволі депресивна, болюча, хоча іноді і зʼявляються проміні тепла. Але вона варта читання.