Наступного дня ніхто не помер. (с)
Недавно сімʼєю грали в гру, де треба було відповідати на різні питання. Одне з них було «ваша найбільша мрія», на що моя мама відповіла «щоб не вмирали люди». І ми почали обговорювати наслідки такої мрії.
І ось я читаю книгу “Смерть бере відпустку” португальського письменника Жузе Сарамаґу, яка саме про це. І мені вона дуууже сподобалась.
Назва твору сама за себе говорить. В одній країні з 1 січня люди перестали вмирати. В інших країнах все як завжди, в цій же – всі живі. Навіть, якщо людину розрізати навпіл, вона буде жива, але в комі.
Наступного дня ніхто не помер. Цей факт, геть супротивний життєвим нормам, спричинив в умах велетенське заворушення, і то цілком виправдано, досить-бо пригадати собі, що в сорока томах всесвітньої історії не згадувалося хоч би про один подібний випадок, щоб за цілий день, за всі його щедро виділені двадцять чотири години, чи вже денні, чи нічні, чи ранкові, чи вечірні, не сталося жодного переставлення через хворобу, падіння з летальним наслідком, успішне самогубство, нічим-нічогісінько в повному сенсі слова.
Здивування людей змінилось на ейфорію. А ейфорія зіткнулась з реальністю. Безсмертя принесло повний хаос в політику, релігію, економіку і навіть в філософію.
“Якщо в нас правлять королі, а вони не вмирають, то треба змінювати монархічну форму правління на республіканську?” “Де брати гроші на пенсії для людей похилого віку, яких кожного дня більше і більше?” “Де жити старим людям?” “Як будуть працювати страхові компанії?” “А що буде з ритуальними службами?” “Як жити в світі без смерті?”
з плином часу не тільки більшатиме осіб похилого віку, розміщених у старечих притулках, але й потрібно буде дедалі більше людей, щоб про них дбати, як наслідок, вікова піраміда перевернеться з ніг на голову, нагорі буде велетенська маса старих, щоразу більша, яка поглинатиме, неначе пітон, нові покоління, а ті, своєю чергою, перетворившись переважно на робочий і керівний персонал старечих притулків, проводитимуть свої золоті роки в піклуванні про стариганів усякого віку, від нормального до біблійного, про батьків, дідів і бабусь, прадідів і прабабусь, прапрадідів і прапрабабусь, прапрапрадідів і прапрапрабабусь, прапрапрапрадідів і прапрапрапрабабусь, прапрапрапрапрадідів і прапрапрапрапрабабусь і так далі без кінця й краю.
“Смерть бере відпустку” можна розбити на дві частини. Перша це соціально-політична сатира, друга – любовний роман. Автор з іронічно-сатиричним гумором критикує політиків та їх маніпуляції, суспільство та їх бажання жити вічно, церкву та їх вірян.
Якщо не знати, що Жузе Сарамаґу був атеїстом, то з цієї книги це очевидно. Оскільки він дуже добре проїхався по церкві. Адже якщо смерти не існує, то існує Бог?
Від церкви ніколи не вимагалося, щоб вона пояснювала хоч що-небудь, наша ще одна спеціальність, окрім балістики, завжди була знешкоджувати вірою допитливість розуму.
Церква, як і слід було очікувати, вийшла, а радше виїхала верхи на поле прі на своєму незмінному муштровому коні, а саме, шляхи господні є такі, які вони завжди були, незбагненні, й у переказі звичайною, нехай навіть трохи блюзнірською, мовою це означає, що нам не вільно підглядати крізь щілину небесної брами за тим, що діється всередині.
Я спеціально вставила багато цитат, щоб відразу було ясно, як написаний текст. А написаний він в стилі автора)) Тобто це суцільний текст, майже без абзаців, діалогів. З розділових знаків тут тільки крапки та коми. Речення громіздкі та довгі. Спочатку мені було важко читати. Іноді по декілька раз доводилось перечитувати написане. Але потім звикаєш. Головне це зловити ритм книги.
Мені ця книга нагадала роман “Прозріння”. Але якщо тоді я зовсім не оцінила політичну сатиру, то зараз не могла відірватися. Нехай текст трохи гіперболізований, а політики зображені занадто тупими, але за цим цікаво спостерігати.
Я зовсім не писала про другу частину книги. Просто не хочу спойлерити) Я, наприклад, рада, що не читала анотацію і не знала про що буде кінець. То ж і вам не раджу. Можу лише сказати, що всередині роману сюжет трохи просідає, в якісь моменти навіть стає нудно. Але останні 15% мене дуже потішили. Люблю, коли любов перемагає!
За любов любов’ю платиться.