Вузька та дорога, що веде до життя (с)
Я членкиня книжкового клубу The Ukrainians, і однією з книг, які ми читали, була “Тісні ворота” французького письменника Андре Жіда. І, як виявилося, це дуже гарний роман. Саме тому мені хочеться про нього розповісти.
Сюжет дуже простий: хлопчик Джером закохується у свою кузину Алісу (у ті роки, це було норм, якщо що, ніяких ізвращєній!). І так роками вони кохають одне одного, але не одружуються. Роками. Роками. Роками. Усьо.
Певна річ я утрирую, але зовсім трошки) Насправді вони не одружуються во славу великої ідеї – а саме доброчесності та святості.
— Що душа людини може обирати замість щастя? — вигукнув я нестримно. Вона прошепотіла: — Святість...
Звучить нудно? Якщо чесно, то багатьом дійсно нудно. Але особисто я насолоджувалась книгою. І ось чому.
По-перше, із перших сторінок мене підкорила мова автора. Вона тут вишукана, красива і дуже ніжна. Текст просто ллється, і ти не в змозі від нього відірватися. Але в той же час це доволі спокійна, навіть меланхолійна розповідь.
По-друге, хоч сюжет тут доволі простий, доволі одноманітний, з купою листів, де нічого не відбувається, але мені було дуже цікаво. Я співпереживала героям. Можливо, навіть не співпереживала, а спостерігала за ними. І я прям чекала, до чого ж усе це приведе і яким же буде фінал.
По-третє, якщо теми релігії та релігійності мені не цікаві, то психологія – дуже. Мене цікавило, чому ж мила дитяча закоханість переросла в релігійний фанатизм і втечу від себе. Тому я більше копалася саме в персонажах, намагалась їх зрозуміти, шукала їхні тригери. І автор майстерно описав героїв та їхні почуття.
Якщо з головним героєм усе простіше, то з героїнею – ні. Спочатку мені здавалось, що Аліса наповнена всередині, і наповнена вона саме богом. У той час як Джером пустий усередині. Саме тому він не знає чого він хоче чи ким хоче бути. І саме Алісою він заповнює цю пустоту.
— Хай чого б я домігся в житті, знай, що це заради тебе. — Але, Джероме, я теж можу піти від тебе. Я вклав усю душу у свої слова: — Я ніколи тебе не покину. Вона злегка знизала плечима: — Хіба ти не достатньо сильний, щоб іти самому?
(саме цього вчила мене моя психотерапевтка, тобто бути самою собі опорою. Вже за цю фразу ця книга потрапляє в моє серденько!)
Тобто Джером кохає не саму Алісу, а той ідеал, який він створив у своїй голові. Якусь піднесену ідею кохання. Він любить любити Алісу, любить бути кращим, ніж є насправді.
Але поступово розумієш, що Аліса ховається за цією святістю та жертовністю. Це наче привід, щоб стримувати себе. Героїня боїться себе та своїх справжніх бажань. Тому свідомо (чи не свідомо – це ще питання) тікає від любові і, що найголовніше, від себе. І навіть в якийсь момент вона вже починає “смакувати” свою жертовність, упиватися нею.
Проте кінець тут доволі життєвий, я б навіть сказала прозаїчний. Але все одно він мене вразив своїм трагізмом.
Після прочитання я ходила два дні і думала, у чому ж актуальність цього твору. Чи не застарів він? Про святість та доброчесність уже мало хто думає. Навіть на святій Галичині люди одружуються) Єдиний висновок, який можна зробити, що самопожертву заради чогось «великого» насправді ніхто не оцінить.
Будьте собі опорою та живіть свідомо🧡