Дуже важко писати відгук на книгу, якщо сама ж вчора всім радила не читати відгуки та анотації до неї. Але ж хочеться розповісти ж про неї…
Тому буду намагатися написати максимально без спойлерів, не розкриваючи майже нічого)) Це буде доволі короткий відгук ні про що))
Отже, “Довіра” (Trust) аргентинсько-американського письменника Ернана Діаса. За цей роман він отримав Пулітцерівську премію та потрапив в лонг лист Букера. Головною фішкою роману є те, що це книги у книзі. Плюс історія в історії. Якщо пояснювати, що я маю на увазі, то це якщо не вбʼє, то точно зіпсує кінцівку.
Це та книга, коли ти читаєш одне, потім зовсім інше, нічого не розумієш. Третій розділ викликає ще більше здивування. А от після цього приходить розуміння всього задума автора, повна картина роману. Тому раджу не переживати, просто довіритися тексту і віддатися його течії.
Почну з того, що ця книга наповнена фінансовими термінами та махінаціями. Якщо ви розбираєтесь у брокерських дєлішках, фʼючерсах, біржовом тикері або трастових фондах, то це вам тільки плюс. Але якщо ви як і я гуглите, шо то таке біржовий тикер, то це все одно не зіпсує зрозуміти і насолодитися книжкою.
У романі багато роздумів про гроші. Гроші. Статки. Прибутки. І про їхню цінність, про їхнє використання, про їхнє надбання. Тут є фраза
Існує ліпший світ, але життя там дорожче.
І часто це “дорожче” не про гроші, хоча і про них також. Але і про ціну, яку ти платиш, щоб мати великі гроші.
Для мене ця книга навіть не про гроші, а про мета правду. Правди не існує. Або вона існує для кожного своя. Головна думка тексту, як мені здається:
ми підганяємо реальність під бажаний результат
Черговий раз упевнююсь, що вірити мемуарам, біографіям не варто.
Величезний плюс роману – майстерність автора у використанні слова. Тут 4 історії, які написані різними людьми. І це зовсім різні стилі. Автор постійно відмічає, хто як говорить, як написані тексти, дає характеристику різним книжкам. І це цікаво читати, як автор коментує стиль тексту, який він же сам і написав)
Насправді мене зачепила, справді зачепила, лише перша частина. Вона своєю атмосферністю, депресивністю, задухою нагадувала “Під скляним ковпаком” Сильвії Плат. Сама історія, герої, їхні стосунки та їхній розвиток, рішення, що мав прийняти герой — усе це мене заворожувало. Особливо психологізм персонажів.
Наступні частини також були цікаві. Але це вже більше нагадувало пошуки пазлів.
“Довіру” варто читати, бо це незвична книга за структурою. Особисто мені було дуже цікаво, хоча бачила у відгуках, що декому було нудно. Є над чим подумати.
Але! хоча мені книжка і сподобалась, але якийсь дивний післясмак залишився. Коли я дочитала і відклала книгу, то в голові було пусто. Пусто, не від вибуху думок і крутизни. Пусто, бо якраз жодних думок не залишилось. І це дивно.