Вони рушили в кармазинове світання, де земля змикалася з небом на тонкому лезі рівнини. (с)
Отже, “Кривавий меридіан” Кормака Маккарті. Я в захваті. Я сама себе лякаю, але що поробиш. Всі оці багато сторінкові описи вбивств людей, дітей, тварин, зґвалтувань, розстрілів, вирізання, трощення, знімання скальпелів навіть не зіпсували насолоду від книги. Я ж кажу, сама себе лякаю.
“Кривавий меридіан” – це, якщо можна так сказати, історичний роман. Адже він про справжню банду головорізів, яку очолював Глентон. Більшу частину роману події розгортаються у 1849-50 роках десь у диких місцях між Техасом і Мексикою. І майже кожний герой має власний прототип.
Сюжету майже і немає. Головний герой – малюк – підліток, який приєднується до банди, яка полює на індіанців. І ця банда все, що робить, це шукає індіанців, вбиває їх і обмінює зняті скальпелі на грошики та випивку. Іноді вони полюють на індіанців, іноді навпаки. Це все.
Але як це написано… Це так поетично, що не передати словами. Хоча передати, словами самого ж Маккарті:
Найближчими днями крихкі чорні ребуси крові, застиглі на піску, потріскаються, розсиплються і розвіються, і всього за кілька обертів сонця всі сліди знищення цих людей зітруться. Пустельний вітер засипле їхні руїни сіллю, і не лишиться нікого, ні духа, ні літописця, щоб розповісти подорожньому, як так сталося, що люди жили в цьому місці і в цьому ж місці і померли.
Чи змогла б я прочитати цю книгу без цієї поетичності – це вже питання. Можливо, сам сюжет мене і не так чіпляв (хоча під кінець усе закрутилось), але ось ці роздуми автора про людство мене заворожують.
Для мене це суміш його “Дороги” та “All the Pretty Horses”. Від останнього це вайб вестерну: із конями, гвинтівками, салунами, перестрілками. Від першого ж вайб апокаліптичного road story, а також роздуми про бога, його наявності в цьому світі та зло.
Саме про зло, темряву та жорстокість ця книга для мене. Вже з епіграфа, в якому розповідається про знайдений трьохсот тисячолітній череп, який скальпували, ясно, що автор підкреслює, що жорстокість – це те, що притаманно людям. І протягом книги повертається до цього знову і знову:
Не має жодної різниці, що люди думають про війну, сказав суддя. Війна триватиме. Так само можна спитати людей, що вони думають про камінь. Війна була завжди. Ще людини не було, а війна вже чекала на неї.
Саме тому мені не було страшно читати про все це мєсіво з крові та кишок, бо це наче норма, щось буденне. Повірте, автор вміє накручували читачів (коли боїшся дихати разом із героями “Дороги”), а тут ці описи хоч і яскраві, але якось беземоційні, спокійні, як проста дійсність.
Якщо в “Дорозі” головне питання було хто ж такий цей хлопчик і що він уособлює, то тут питання хто такий малюк (знову герой без імені). А для цього треба зрозуміти, хто ж такий суддя, адже саме між ними йде протистояння. Суддя – чи диявол, чи бог, чи хтось інший – кожен обирає свою інтерпретацію. Але те, що він створює свою власну релігію (секту) – це точно.
Все починається з банди, яка вбиває індіанців заради грошей. Але поступово їхня жорстокість зростає, кількість жертв зростає, і жертвами стають не лише індіанці. Ось ця жага крові відчувається. І самі головорізи наче починають деградувати, повертатися в минуле. Автор називає їх то печерними людьми, то залишками незапамʼятного легіону.
Якби не зброя, пряжки та металеві деталі збруї, в цих прибульцях нічого б не вказувало на те, що вони вже знають про винахід колеса.
І одяг у них відповідний: спочатку якийсь нормальний одяг, потім лахміття, далі якась шкіра тварин, і врешті голі. Ось ці сцени, де вони голі і танцюють, нагадують якісь релігійні ритуали. Ці танці викликають щось печерне, первісне. Як і сам суддя:
У нього легкі і спритні ноги. Він ніколи не спить. Він каже, що ніколи не помре. Він танцює у світлі та тіні, загальний улюбленець. Він ніколи не спить, цей суддя. Він танцює і танцює. Він каже, що ніколи не помре.
Отже, я точно не можу радити цю книгу, хоча я насолодилась нею. Усе ж таки раджу починати знайомство з автором із його “Дороги”. Якщо вам зайде ось цей депресивний, сірий, безнадійний світ, роздуми про людство і бога, то можна спробувати і “Кривавий меридіан”.