Боже, пробач їм, бо я не пробачу ніколи. (с)

Ох, це буде перша книга з двома оцінками: за саму книгу і окремо за фінал.
Але все по черзі.

Сюжет розгортається в Коломбо – столиці Шрі-Ланки в 1990 році. Головний герой – вбитий військовий фотограф. Так, так, усе вірно, головний герой мертвий. Але він потрапляє в Міжсвіття і у нього 7 днів, щоб знайти, хто ж його вбив.

“Сім Місяців” – це не просто детектив із магічним реалізмом. Це політичний детектив із магічним реалізмом. Адже вся книга повʼязана з історичним контекстом. У Шрі-Ланці з 1983 року до 2009 року була громадянська війна, під час якої загинуло 80-100 тисяч людей. Військове угруповування «Тигри визволення Таміл-Іламу» намагались створити свою державу на півночі країни. І, певна річ, уряду це не подобалось. Тому були бої, теракти, різанини, розстріли, захоплення міст та містечок, безліч вбивств і зачисток. І це з обох сторін. Додайте ще різні політичні партії, миротворчі програми, гуманітарні організації, які були замішані і в убивствах, і в грошових махінаціях, і в власних інтересах.
Тому раджу прочитати хоча б Вікіпедію, щоб розуміти, хто є хто. І не забудьте прочитати про етноси Шрі-Ланки та про їхні вірування. Це не обовʼязково, але, повірте, так точно буде легше)

Наш герой – Маалі робить, тобто робив фотки всіх цих вбивств, погромів, воєнних дій. І продавав їх усім сторонам, точніше тим, хто більше заплатить. Тому, як розумієте, охочих його вбити доволі багато.

Плюс він гей, що явно не котирується в ті роки в його країні. Важкі стосунки з матірʼю, його хлопцем, його дівчиною (без коментарів). А ще він гравець, тобто ще борги в казино. Тому підозрюваних багато.

Починається книга дивно, незрозуміло, сумбурно. Адже сам герой нічого не розуміє, де він, що трапилось, чому він мертвий, що робити, куди тікати. Це якась мішанина думок, минулого, потойбічного. З другого місяця, тобто дня, герой потрохи починає розуміти правила цього світу, тому береться за розслідування свого вбивства. І далі детективна лінія, як і напруження тільки зростає.

А ще розповідь ведеться від другого лиця, що спершу трохи дивує. Хоча мені здається, що це не просто так. Це наче дивитися на себе зі сторони. Адже герой втратив своє тіло, є лише його дух і він не розуміє, де ще він, а де вже не він.

Мені з перших сторінок було дуже цікаво. Незрозуміло, але цікаво. Це й історичні події, про які я не знала до цієї книги, і релігійні вірування з їхніми демонами та духами, і сам сюжет, і гумор. Саме гумор – це перше, на що звертаєш увагу. Це не якісь класичні жарти, це скоріше іронічно-саркастичні зауваження, на кшталт:

— Багаті й бідні рівні перед законом.
— Хороший жарт.

Упирка розповідає, що вона була юристкою і мала офіс у Марадані, поки 21 липня 1983 року вона не проходила повз автобусну станцію, шоб купити цитарки, і не зустріла сингальську ватагу зі смолоскипами.
— Я завжди знала, що куріння мене вбʼє.

Та й головний герой, хоча і не викликає емпатію, адже він не позитивний персонаж, але за ним цікаво спостерігати. Усе ж таки неоднозначні герої цікавіші за “прилизаних”. Герой ще й нещасний син, якого кинув батя, а мати всі роки ховала від нього листи. Він гей, який публічно не міг це визнати. Він у центрі дивного любовного трикутника, в якому всі наче все розуміють, але всі нещасні.

У книзі майже немає роздумів, якихось філософських розмов на 10 сторінок. Хоча є якісь невеличкі думки, які більше схожі на статуси з соцмереж:

Історія - це люди з кораблями та зброєю, які знищують тих, хто не зміг їх винайти. Кожна цивілізація починається з геноциду.

Герою немає часу на філософствування, часікі тікають, тому тут більше питань, ніж самих відповідей на них. Чи може фотографія змінити цей світ? Чи можна фотографію використовувати як пропаґанду? Чи все ж таки фотографія – це концентрація правди, а правда єдина? Чи можна заради миру вбити невинних людей? 

Але головне питання, як мені здається, що ж обрати – помсту чи карму. Помста – це значить, що зло треба памʼятати. Адже тільки так можна притягнути винних до відповідальності за свої вчинки. Карма ж – це про те, що життя саме розбереться. Насилля породжує насилля, а це неправильно. Треба бути терплячим і ти отримаєш нагороду, якщо не у цьому світі, то в наступному житті.

Тепер про мінуси.
Головною проблемою стало, що книга, як на мене, не глибока. Тобто автор зачіпає багато тем, але нічого не доводить до кінця. Чи допоможе ця книга розібратися в історії Шрі-Ланки? Ні. Чи розкриває вона вплив фотографій як на світ, так і на самого фотографа? Ні. Стосунки з мамою незрозумілі. Стосунки з Джакі, його дівчиною – також. Герой каже, що він не гей, а просто молодий чоловік, який любить чоловіків – камон! це і є означення слова гей! Тобто книга про все і ні про що.

До того ж у книзі багато пафосних фразочок, які гарно звучать, а глибини нуль: 

Кажуть, що сміх — це музика, та це лише один із багатьох обманів, якими ми себе годуємо. Сміх буває спокусливим, буває бридким, а буває таким, від якого стигне кров. 

Ще зазначу, що тут занадто брудно та неприємно зображені гомосексуали, та взагалі квір спільнота. А тут багато квір-персон, і герой майже з усіма ними має сексуальні стосунки: починаючи від якихось продавців товару і закінчуючи кузеном його “дівчини”. І це якось відштовхуюче написано, наче він їх прям домагався. Ну якось дивно про це читати в романі 2022 року.

Але в цілому книга мені сподобалась. Колоритно, яскраво, незвично, цікаво. Для мене цей роман як перетримана плівка – занадто все контрастне, строкате і незрозуміле. Але у цьому є свій шарм. Та й детективна лінія мені зайшла, бо я підозрювала іншого вбивцю)

4 ⭐️

А тепер про фінал. Із 404 сторінки книга мене прям вибісила. Бо на цей момент всі книжки, які пропагандують “мір во всьом мірє” мене бісять. А фінал саме такий. Тому і не здивована, що ця книга отримала Букера у 2022 році, бо повєсточка працює.
А ще попахує голівудщиною. І навіть леопард, якого всі обожнюють, не врятував цей фінал.

2⭐️