Як же я хочу назад в Хвильовий. Ницо Потворно
У школі ми не вчили творчість Миколи Хвильового. А якби й вчили, то навряд чи я щось зрозуміла б. Я офіційно заявляю, що “Санаторійна зона” Хвильового – одна з найважчих книжок, що я читала. Якщо на емоційному рівні я ще можу відчути цю повість, то більша частина символів та ідей точно пройшла повз мене. Це з урахуванням того, що я знаю біографію письменника, його погляди та читала коментарі до його творів. Але на то він і авангардист, щоб не все в лоб, як в класичній літературі.
Чому ж я вирішила написати про автора, якого не розумію? Бо Хвильовий мене шокував і вразив. Я давно не читала книжки, які викликали як емоційну, так і інтелектуальну залученість. Але найголовніше – мене вразив сам автор.
Почну з того, що мене схвилювала його біографія. Я знала про розстріляне відродження та що Хвильовий застрелився дома. Але нічого не знала про харківських авангардистів, які створили літературне обʼєднання ВАПЛІТЕ. Не знала про будинок “Слово”, де ці письменники жили. Не знала про гасло «Геть від Москви!», яке створив Хвильовий в ході літературного батла літературної дискусії. Після чого на письменника звернув свою увагу сам Сталін. Не знала, що майже всі жителі будинку “Слова” були або розстріляні, або засланими в табори.
Хвильовий неоднозначна особистість. Не зрозуміло чим він займався під час громадянської війни в 1917 році. Він був відданим комуністом, навіть вступив до комуністичної партії. Але в той самий час був за українізацію. І він точно розчарувався в комуністичних ідеалах. Адже саме про це його твори “Я (Романтика)” та “Санаторійна зона”.
Якщо коротко, то новела “Я (Романтика)” про чекіста, який повинен винести вирок своїй матері, а саме розстріляти її чи ні. Перед читачем людина, у якій відданість ідеї бореться з людськими особистими цінностями. Головний герой наче роздвоєний: він готовий на все заради “блага общества”, але водночас це не затятий фанатик, а людина, яка розуміє що він робить, тому і болить.
"Я - чекiст, але я i людина"
Це твір з дуже яскравим психологізмом. Розповідь іде від першої особи, від чекіста, що посилюють душевні страждання героя, роблячи їх ще більш драматичнішими та емоційнішими. Художній стиль створює відчуття безнадії, саспенсу, символізму: темрява, постріли, фантоми, знову темрява.
“Я (Романтика)” – це сильний, глибокий текст, від якого мурашки по шкірі. Але наскільки він актуальний зараз, під час війни. Адже люди, які за ідею відмовляються від людяності – страшні люди.
П.С. щось мені ця цитата нагадала:
Із зовсім невойовничих будиночків повилазили доти невідомі войовничі патріоти своєї вітчизни і, помахуючи кулаками, кричали, що вони Франца-Йосипа знищать в два тижні, а за місяць завоюють всю Австро-Угорщину з Німеччиною вкупі. 3 державних установ кожної хвилини летіли вісті про наші "надзвичайні" перемоги, і обивателі остаточно збожеволіли від несподіванок.
Якщо чесно, то дуже важко сказати про що повість “Санаторійна зона”. Тут майже немає сюжету, і не знаючи контексту важко зрозуміти взагалі про що цей текст. Якщо коротко, то вона про ізольований санаторій, який схожий на психіатричну лікарню, де лікуються від різних хвороб: істерії, неврастенії, психопатії та інших.
Але санаторій тут – прообраз всього суспільства, а герої – групи верст населення, які проживають у цьому суспільстві. Головний герой Анарх, який був щирим воїном революції, за яку знищував “невірних”, стає хворим, стикається з крахом ідей та усвідомленням Зла, що він скоїв.
Як я писала вище, це одна з найважчих книг, що я читала. Адже тут купа відсилань до інших книг, багато символів, прообразів та абсурду. Якщо емоційно ти можеш відчувати напруження, то розшифрувати все інше – я на жаль не можу. Але все одно я вважаю, що треба читати цю книгу. Вона про “запах епохи”, завдяки їй можна зрозуміти в якому психічному стані жили люди. Можна зрозуміти на прикладі Хвильового як люди розчарувалися в ідеях революції, рефлексуючи про ті часи та про свої дії.
“Санаторійна зона” – важкий, але важливий текст. У кожного твого вчинка є наслідки, якщо не громадянські, то точно душевні. І чим сильніше та фанатичніше ти віриш в якусь ідею, заради якої відмовляєшся від цінностей та гуманізму, тим сильніші будуть наслідки для твоєї душі… та для суспільства в цілому.