Tag Archives: #жахи

Не озирайся і мовчи – Макс Кідрук, 2017

Відсутність виявів любові ще не вказує на те, що любові немає (с)

Про українського письменника Макса Кідрука я чула вже давно, але на мій сором тільки зараз прочитала його книжку. Мій вибір пав на роман “Не озирайся і мовчи”. Про нього я нічого не знала: ні про що він чи в якому жанрі він написаний. І я була приємно здивована. Що сюжет, що подача тексту, що майстерність автора підкорили мене, захопили до самісенького кінця.

Головний герой Марк – 14-річний хлопець, який обожнює науку. Але у школі через це його називають задротом та сміються над ним. Через збіг обставин хлопець стає свідком 2 смертей однокласників. Він не винен у цьому, але школярі починають його сторонитися або ж навпаки жорстко цькувати. Марк відчуває себе самотнім та кинутим. Одного вечора, піднявшись з телескопом на дах свого дома, він знайомиться з Сонею – дівчиною з паралельного класу. В них трапляється суперечка: Марк впевнений, що будь-що можна пояснити наукою та логікою. В той час як Соня знає, що наш Всесвіт має свої таємниці. Щоб побачити інший, паралельний світ потрібно просто проїхати у ліфті, виконуючи чіткі дії: певна послідовність поверхів, а також не озиратися і мовчати.

Continue reading Не озирайся і мовчи – Макс Кідрук, 2017

The Sandman. Пісочний Чоловік – Ніл Ґейман, 1989

Прочитала комікс “The Sandman. Пісочний Чоловік. Книга 1: Прелюдії й ноктюрни” відомого англійського письменника Ніла Ґеймана, та дуже складно він мені дався. Спробую пояснити чому.

Спочатку скажу, що у мене неоднозначна думка про творчість Ніла Ґеймана. Мені наче і подобаються його книжки, але щось в них і відштовхує. Я не можу зрозуміти для кого він пише. Для дітей – занадто похмуро, для дорослих – нуднувато (мені так здається). Підліткам? Чи вистачає їм динаміки? Але безумовно це незвичні, непересічні сюжети та герої.

Тепер про комікси. У відгуці до “Воля: The WILL” я писала, що це дивний для мене формат. Я – людина, яка дуже далека від культури коміксів. Усі мої знання про супергероїв з популярних блокбастерів, які зняті по коміксах. Я не впевнена, що точно зможу сказати хто з героїв належать Marvel, а хто DC. Тому я нічогісінько не знала про Пісочного Чоловіка до цього. Виявилося, Пісочний Чоловік – це доволі відомий персонаж. Перший раз він зʼявився ще в 1939 році. З 1989 до 1996 Ніл Ґейман разом з Майком Дрінгенбергом, Семом Кітом та Дейвом Маккіном створили свою серію – з блекджеком та курвами – Пісочного Чоловіка. Усього біло 75 випусків.

Continue reading The Sandman. Пісочний Чоловік – Ніл Ґейман, 1989

Girl power: “Мизери” и “Кэрри” Стивена Кинга

Так получилось, что во время карантина из-за коронавируса я прочитала 2 книги Стивена Кинга подряд. Когда же его ещё читать, как не в самое эмоционально нестабильное время? :) Логично, конечно же, было почитать “Сияние”

но увы его я уже читала.
Поэтому я прочитала 2 других романа: “Кэрри” и “Мизери”. Объединяет их тематика “girl power”, то есть сильный слабый пол) Две героини – Керри и Энни Уилкс ввели в ужас не одного мужчину в своей жизни ;)

Итак.

Continue reading Girl power: “Мизери” и “Кэрри” Стивена Кинга

Дьюма-Ки – Стивен Кинг, 2008г.

Жизнь – это пятничная серия мыльной оперы. Создается иллюзия, что всё вот-вот закончится, а в понедельник начинается прежняя тягомотина. (с)

Года 4 назад я должна была прочитать Стивена Кинга и его роман «Дьюма-Ки» (Duma Key), но что-то мне помешало. И этот «долг» висел на мне моральным грузом всё это время. И вот только сейчас я до него добралась. Скажу честно, я не помню как он попал в мой вишлист и я совершенно ничего о нём не знала. И это очень круто. Так как я не ожидала, что он будет таким классным и увлекательным. Это тот Кинг, которого я обожаю.

Главный герой Эдгар Фримантл попадает в серьёзную аварию, в которой он потерял правую руку. Из-за травмы головы у него случаются ужасные признаки агрессии. Его жена не выдерживает этого и разводится с ним. И он решает переехать для реабилитации на небольшой остров Дьюма-Ки. Там он начинает рисовать прекрасные сюрреалистические картины. Но в его идеалистичное уединенное убежище проскальзывает что-то неведомое и необъяснимое. Эдгара начинают беспокоить внезапный дар к живописи, эти самые картины и его правая рука, которую он чувствует. За всем этим стоит что-то темное, что-то пугающее и ему придется узнать что же это.

Continue reading Дьюма-Ки – Стивен Кинг, 2008г.

Кладбище домашних животных – Стивен Кинг, 1983

Все чаще и чаще ловлю себя на мысли, что я постарела. Да, мне только (или уже? хм…) 30 лет, но в какие-то моменты я чувствую себя на 60. Я уже не в состоянии присесть без хруста в коленках, при долгой ходьбе – болит спина, от докторов слышу “Что же вы хотите? ну вам, милочка, уже не 20!”. Но все эти физические недостатки моего дряхлого (как оказалось) тела не так пугают, как душевные.  И вот книга “Кладбище домашних животных” (Pet Sematary) короля американских ужасов (ну не могу я без штампов!) Стивена Кинга только утвердила мои подозрения, что лучшие годы позади. Раньше (очередное доказательство, что кто-то стар, если он использует слова “раньше”, “в наше время” и т.п.) ужастики от Кинга я могла читать в любых условиях: вечером, ночью, одна в доме, не одна. Теперь же начав читать его роман как всегда ночью, я поняла, что мне ужасно страшно, и даже наличия спящего мужа под боком не помогло расслабиться. Я прям задыхалась от ужаса, и в голове стучала только одна мысль “Зачем я себя мучаю?!? Я больше никогда не буду читать Кинга!”.

Но страшно было только первую треть книги, затем она стала какой-то предсказуемой. Сначала стало логично, что если книга называется “Кладбище домашних животных”, а у главных героев есть домашнее животное – кот Черч, то он просто обязан быть там похоронен. Такое же чувство у меня было и к дальнейшим разворачивающимся событиям (не буду спойлерить), то есть я не была удивлена поворотам сюжета. НО это не касается самого финала, так как он шикарен!

Continue reading Кладбище домашних животных – Стивен Кинг, 1983