“If I painted flowers on myself, would you do it then?”
Сьогодні я вперше прочитала книжку письменниці з Південної Кореї, а точніше Хан Канг та її «Вегетаріанку» (The Vegetarian), за яку вона отримала Букерівську премію. У мене постійно в голові сиділа думка, що я читаю японську літературу: та сама некваплива зворушлива мова, розуміння і важливість природи (хоча в цьому романі це скоріше алегорія), спокій і смиренність, навіть незважаючи на жах того, що відбувається.
Головна героїня Джінг-хай після нічного кошмару вирішує стати вегетаріанкою. Відмова від м’яса не подобається її чоловікові, її сім’ї, і вони намагаються все повернути назад, тільки посилюючи проблему. Поступово ми дізнаємося про її життя, причини і наслідки такого рішення.
З самого дитинства Джінг-хай бив батько, будинок не був для неї фортецею, найбезпечнішим місцем, куди хочеться повернутися. Після заміжжя вона стала сірою мишею, яка має забезпечувати чоловіка їжею, чистим одягом і періодичним сексом, якщо вона не хоче, то чоловік може взяти її силою (як тут не захотіти стати деревом?!?)…
Багато хто називає цю книгу феміністичною. Так, у ній безумовно є цей аспект, але для мене вона радше про людство загалом. Головна героїня, відмовившись від м’яса, хоче відмовитися від насильства в абсолюті: насильства фізичного, як ляпаси батька, зґвалтування (а це називається зґвалтуванням, навіть якщо це чоловік!) чоловіка, і насильства морального, тобто жити за усталеними нормами, не виходити за загальноприйняті стандарти.
СПОЙЛЕР
Коли героїня відмовляється від їжі загалом, вона хоче відкинути все тваринне в собі (страх, біль, втому, неприйняття, інакшість), і стати деревом.
КІНЕЦЬ СПОЙЛЕРА
Найбільше мене здивувало в цій книзі, як живуть корейські сім’ї, пари. Коли це не найближчі люди на землі, а просто двоє товаришів/партнерів, які звертаються один до одного на ви, які живуть своїм життям, своїми проблемами, а бачаться тільки на кухні, щоб поїсти й вирішити спільні питання. Брррр…
Для мене це дуже важка книга, але я не могла від неї відірватися. Книжка зовсім невеликого обсягу, але в ній стільки болю, стільки безвиході і якоїсь внутрішньої сили. У ній кожен знайде своє, байдужою вона точно не залишить. «Вегетаріанка» чимось мені нагадала манеру написання Харукі Муракамі, коли ти абсолютно не розумієш, про що він пише, але з кожною новою сторінкою тебе все більше і більше затягує.
Отже, рекомендую її читати людям тільки з емоційно стабільною психікою. Але вона дійсно варта всіх витрачених нервів на неї.
