Я не раз писала, що чергую важкі книжки з легкими. Зараз же під час війни бажання читати більше легкої літератури зросло. Що зовсім не дивно, адже навантаження на психіку дуже сильне. Тому хочеться розслабитись та поринути у світ добра та любові.
Потрапити у цей світ мені допомогла книжка англійської письменниці Джулії Стюарт “The Matchmaker of Périgord”. Вже колись ця авторка рятувала мене від реальності за допомогою роману “The Pigeon Pie Mystery”, від якого я отримала величезне задоволення. Тому була впевнена, що і “Сваха з Перигору” також допоможе розрадити воєнні дні. І зовсім не помилилась.
Це історія про немолодого перукаря Гійома, який не витримав підступної конкуренції у професійній сфері. Одного дня він кардинально змінив роботу. А саме відкрив агенцію знайомств. І наплювати, що у їх маленькому селі усього 33 людини. І наплювати, що всі один одного знають. Адже усі шукають любові.
Якщо чесно, то важко щось розповісти про цей роман. Але він викликав в мене такі приємні почуття, що я не змогла не поділитися їм. Як на мене, то тут є все для легкого, веселого (або краще сказати іронічного) та затишного проведення часу.
Атмосфера маленького містечка. Це дуже колоритне французьке крихітне село. Місцеві кажуть про нього, що Амур-сюр-Бель таке огидне село, що навіть англійці відмовляються у ньому жити. Тут є заборона приймати ванну у себе вдома, а ходити митися лише в муніципальний душ. Тут є старовинний замок з унікальними плямами плісняви. Тут люди не розмовляють з одне одним роками. Тут без вина нічого не обговорюють. Тут є жага до життя, яка проявляється у любові до себе (дивись наступний пункт).
Їжа. Так у книжці дуууже багато описів їжі. Майже на кожній сторінці є її поїдання, приготування, згадування, вирощування чи збирання. І це не просто їжа, а якісь делікатеси, витребеньки, шедеври, справжнє мистецтво в кулінарії. На мій смак цих описів було якраз в самий раз і мене це дуже тішило. Просто знайте, що на голодний шлунок читати цю книжку не можна.
Гумор. Я з тих людей, які обожнюють такий гумор. Це не ті жарти, від яких смієшся вголос. Це наче просто іронічні зауваження чи описи, але ти не можеш стримати посмішку. Через це з самого початку книжка може здатися складною (як було і з “The Pigeon Pie Mystery”), але коли вчитуєшся, то це становиться її фішкою, її родзинкою. Саме він і створює цю легку та чарівну атмосферу. Приклади:
— Гійом Ладусет говорив, ти любиш тварин. — Так, я рибалю.
— Далі, чому потрібно зробити комплімент жінці, похваливши її сукню? — Тому, що так більше шансів, що вона її зніме? — Ні! Ні, ні і ні! Тому що вона витратила купу часу на її покупку, ще купу - роздивляючись себе у ній перед дзеркалом, і ще купу - шкодуючи, що не купила інше.
Кожної неділі попит на його тістечка злітав до небес: люди потребували більше солодкого, щоб хоч якось скрасити свої страждання під час обіду у родинному колі.
Любов. Треба визнати, що Гійом дуже погана сваха) Але слідкувати за його намаганнями посватати людей – весело. Ще й можна відчути себе детективами, вгадуючи хто ж з ким буде у фіналі. Адже ясно, що в таких книжках не обійтися без геппі ендів (саме за це ми їх і любимо).
Колорит Франції. Герої постійно відвідують різні маленькі села та містечка в Перигорі – регіоні на південному заході країни. Їх побачення проходять і в монастирях, і в замках, і на золотокопальнях, і в музеях, і в ресторанах. І це не тільки весело, а ще й цікаво.
Отже, рекомендую цю книжку якщо вам подобаються історії про маленькі містечка, де всі одне одного знають. Якщо ви фанат романів “Мисс Черити” Мари-Од Мюрай чи “The Whole Town’s Talking” by Fannie Flagg, тоді “The Matchmaker of Périgord” саме для вас. Вона ідеальна для читання в дощові вечори або вечори без світла (йобана русня!)