«Я [сердечко] БУСЬКІВ _АД». (с)

Я закінчила з “Білим попелом”, потім з “Танцем недоумка”, щоб перейти до головного боса  Іларіона Павлюка, а саме до роману “Я бачу вас цікавить пітьма”. Адже якщо ви хоч трохи крутитесь в книжних спільнотах, то ви просто не могли не чути про цю книгу.

Я змогла приборкати цього боса не з першої спроби. Я починала читати книгу вперше, коли була емоційно виснажена. І мене вистачило лише на першу главу, оскільки не змогла винести відчуття безнадійності та якоїсь чорнухи. Другий раз я почала читати вже більш в емоційно стабільному стані. І це зовсім інші відчуття. Книга захопила мене. 

Анотація  до роману:

Київського кримінального психолога Андрія Гайстера відправляють консультантом у богом забуте селище Буськів Сад. Зимової ночі там зникла маленька дівчинка. А ще там водиться Звір — серійний маніяк, убивств якого тамтешні мешканці воліють не помічати... У цьому проклятому селищі, де все по колу і всі живуть життям, яке ненавидять, розслідування постійно заходить у глухий кут. Андрій вірить, що загублена дівчинка, попри все, жива і він її знайде. Але нікому, крім нього, це не потрібно.

«Я бачу, вас цікавить пітьма» — історія про непробивну людську байдужість і пітьму всередині нас. Про чесність із собою й ціну, яку ми готові заплатити за забуття. Про гріхи, що матеріалізуються, і спокуту, дорожчу за спокій.

“Я бачу вас цікавить пітьма” – це містичний трилер, за яким ховається психологічний роман. Як такого детективу тут не так багато. А от колупання в людських душах, навіть не душах, а людському гівні багато. Не даремно ж ця книга про смертні гріхи.

Важко писати щось про цю книгу, бо вона незвична. Один жанр змінюється іншим, одна емоція викликає іншу, нерозуміння перетворюється на приємний подив.
Більшу частину книги нічого не зрозуміло: зниклі дівчата виявляються живими, справи, датовані майбутніми датами, померла, яка зʼявляється на наступний день після смерті, таємничий Харитон – не то водій, не то майор, не менш ексцентрична парочка на червоному ягуарі – черниця і сліпий. Все це збиває з пантелику. Не довіряєш прочитаному, головному герою, але відірватися неможливо.
Але в кінці автор  все перекручує та підкидує нові умови задачки, яку головному герою треба розвʼязати. І це прям круто!

Отже, маленьке містечко з незабутною назвою Буськів Сад. Але як ми памʼятаємо ще від Кінга, немає нічого більш лякаючого ніж маленьке містечко з його мешканцями та таємницями. Це болото, яке затягує і не відпускає. Саме так виглядає і Буськів Сад. Тут живуть люди, які ненавидять своє життя, свою роботу, самі себе. Безнадія, сірість та приреченість поглинає їх. Ні, не сірість, пітьма! І коли в таке місце приїздить нова людина, в неї два варіанти: або змінити це місце, або стати його частиною:

 — Якщо ви цікавитеся пітьмою, то й пітьма, безсумнівно, цікавиться вами! — загадково проказав Харитон.
 — Це Ніцше?
 — Це ви. Остерігайтеся перетворитися на чудовисько, якщо б’єтеся з ними, — оце вже Ніцше. І теж — про вас.

Тут як і в “Танці недоумка” головні не сам сюжет чи антураж, а саме люди та їх психологія. Персонажі зі своїми гріхами, своїми бажаннями, своїми травмами. Тут крім маленької дівчинки з особливостями розвитку Надійки, усі нещасні. Навіть Звіра, маніяка, який вбиває людей, в якийсь момент шкода.

Люди всі однакові. Спочатку. Однаково зворушливі рожеві немовлята. Просто потім хтось дозволяє собі перейти межу, а хтось ні.

В романі є відсилання до “Необхідні речі” Стівена Кінга. Там був власник крамнички, який завжди знав що саме зробить клієнта щасливого за маленький розіграш знайомого. Тут же є папка, якої герої хочуть позбутися, бо вона їм показує їх гріхи, і також треба зробити маленьке завдання (наприклад, написати смс).
Та й взагалі тут розкидані великодки, постійні натяки та відсилання, то ж треба уважно читати.
(Та сама картина Ієроніма Босха “Сім смертних гріхів”)

Мені сподобалось майже все в романі: від нестандартної структури і закінчуючи фіналом. Ті теми, що підіймав автор дуже актуальні в наш час: діти з особливостями розвитку і відношення до них у суспільстві, віктімблеймінг, насилля психологічне та фізичне, байдужість нашого суспільства, ПТСР, хабарництво та багато інших.

Вівці всіхда думають, що ріжуть самих паршивих.

Зняла пів бала, бо занадто всього накручено у романі (чисто моє враження), трохи було пафосних фразочок (наприклад, що життя – це ринг) і я занадто рано здогадалась хто Звір (на жаль).

Отже, ця книга про межу, яку людина перетинає чи ні. Про байдужість, яка вбиває буквально. Про вибір, який людина робить чи ні. Так, роман викликає зневіру, лякає байдужістю, але водночас дарує Надію. Але лише у випадку, якщо не боятися взяти відповідальність за свої вчинки. Прекрасний роман, хоч емоційно і важкий, але читається навдивовижу швидко.