Одного дня, чудового-пречудового дня йшла собі дорогою корова-муня, і ця корова-муня, що йшла собі дорогою, зустріла хорошистого хлопчика на ім’я Малюк-Ласюк… (с)

Я – та людина, яка навіть не намагалась читати “Улісса”, бо впевнена, що нічого не зрозумію, адже не доросла до таких серйозних творів. Та й взагалі боялась братися за будь-який твір Джеймса Джойса з цієї ж причини. І дарма! Прочитавши його автобіографічний роман “Портрет митця замолоду” (A Portrait of the Artist as a Young Man), я усвідомила, що не варто боятися. Чи все я зрозуміла в тексті? Точно ні! Чи завадило мені це насолодитися книгою? Точно ні! Тому можна і треба читати!

По-юнацький бунтарський та грайливо-експериментальний автобіографічний роман Джеймса Джойса (1882 – 1941) «Портрет митця замолоду» (1916) є яскравою оповіддю про емоційне та інтелектуальне дорослішання. Дублінське дитинство і юність Стівена Дедала, його пошуки власної ідентичності за допомогою мистецтва і поступове звільнення від пут родини, релігії та патріотичного обов’язку є водночас і злегка замаскованим автопортретом молодого Джеймса Джойса, і універсальною за своїм значенням історією про пошук власного голосу, який кожен митець повинен віднайти, аби вповні стати самим собою. Опублікований у 1916 році, через два роки після появи друком знаменитої збірки оповідань «Дублінці», роман «Портрет митця замолоду» остаточно утвердив ім’я Джойса серед найвизначніших представників літературного модернізму.

Певна річ, я навіть не буду намагатися писати відгук на Джойса. Бо я точно не та людина, яка розбирається в його творчості. Але все-таки хочу поділитися своїми відчуттями та думками після прочитання.

Отже, це художній автобіографічний роман про дорослішання та становлення автора. Текст написаний у стилі потоку свідомості, тому одразу не розумієш, що сі коється) А потім такий “а це очима хлопчиками” і все встає на свої місця.
Для себе я охарактеризувала його щось на кшталт щоденника героя, на імʼя Стівен. Починає він його маленьким хлопчиком, а закінчує дорослим хлопцем. І ось ця трансформація героя вражає. Адже сторінка за сторінкою герой дорослішає, тобто змінюється його мова, його стиль говоріння, його сприйняття світу. Спочатку це були просто описи дій, що він бачить чи не розуміє (наприклад, чому хлопці з нього сміються). Поступово додаються думки: “а чому? а навіщо?”. А вже дорослим він заполоняє текст своїми роздумами та переживаннями.

Для себе я виділила пару важливих тем, які хвилюють письменника. Це ставлення до церкви, національна самоідентичність, стосунки з батьками та поезія. Він ріс хорошим хлопчиком, від якого багато чого очікували:

Чи душа його вганялася за своїми невловними маніями, а чи спинялася в нерішучості, він постійно чув голоси батька та вчителів: вони казали, щоб він передовсім був джентльменом і передовсім добрим католиком. Ці голоси і зараз відлунювали в його вухах. Коли відкрився гімнасій, він почув інший голос, який казав йому бути сильним, і мужнім, і здоровим, а коли в коледжі почав набирати сили рух за національне відродження, ще один голос велів йому бути вірним своїй країні і докласти зусиль до повернення її занедбаної мови й традицій. В мирському світі, він передбачав, мирський голос звелить йому трудитись, щоб повернути батькове занедбане становище, як тепер голос шкільних побратимів каже йому бути порядним хлопцем, захищати товаришів від нападок, ручатися за них і робити усе, щоб випросити для шкільної громади вільні дні. Через дзвеніння всіх тих голосів він нерішуче спиняв гони за маніями.

А коли цей тиск стає занадто сильним – люди зриваються. Так і герой у підлітковому віці починає бунтувати. Але робить це не свідомо: він витрачає всю стипендію на делікатеси, театри, подарунки, гуляє, знімає шлюх, влаштовує оргії. Проте нічого не відчував:

Ніщо не бентежило його душі, тільки холодна, жорстока, позбавлена любові хіть. Дитинство його померло, а чи згубилося, а з ним і душа з її простими радощами, і тепер він плив по житті, мов порожня шкаралупа місяця.

Поки не віддався релігії. Стівен стає занадто набожним. Він відмовляється від усього, щоб не піддатися спокусам: голодує, дивиться лише вниз, не співає, намагається менше говорити, лише молиться. І знову спроба втекти від себе закінчилась нічим.

Герой шукає себе, а також відповіді на важливі для себе питання щодо церкви та релігії взагалі, Ірландії та патріотизму і, звичайно, мистецтва.

Коли чиясь душа народжується у цьому краї, на неї відразу ж накидають сіті, аби вона не злетіла. Ти говориш мені про національність, мову, релігію. Я спробую злетіти попри ці сіті.

Він шукає свободу. І знаходить її саме в письменництві:

Ти питаєш, що б я зробив, а чого б не зробив. То я скажу тобі, що я зроблю, а що — ні. Я не служитиму тому, в що більше не вірю, байдуже, як воно зветься — домом, батьківщиною чи церквою; і спробую реалізувати себе якимсь чином, у житті чи в мистецтві, якомога свобідніше й повніше, маючи для захисту єдину зброю, до якої дозволю собі вдатися — мовчання, втечу і хитрощі.

І ось цей піднесений фінал мене підкорив. Він дає віру та надію. Він мотивує шукати свою свободу. Він мотивує мислити поза рамками!
Тому я щиро дякую автору за цю книгу! Вона точно незвична, глибока та потужна.

Я спеціально вставила багато цитат, щоб показати, що мова хоч і складна, але вишукана та емоційна. Проте книга читається швидко, хоча не раджу цього робити) Краще читати повільно, смакуючи текстом. Це дозволяє глибше зрозуміти героя,  розбираючи його психологічний портрет, його мотивацію, його сумніви. Бо автор прекрасно описав свого героя, як самого себе))

П.С. Зараз не можливо читати книжки і не знаходити відголос до України. Ірландія боролась століття за свою незалежність. Британська імперія поневолила її, як і росія нашу країну. В них актуальне мовне питання, як і в нас. Більшість ірландців не знають своєї мови. Все-таки в Україні трохи краще з цим.
Як і в Україні, церква несла проімперські наративи, виступаючи проти незалежності Ірландії:

Єпископи й священики Ірландії сказали своє слово, — сказала Данті, — і їх треба слухатись. — Хай відкинуться від політики, — сказав містер Кейсі, — а то люди відкинуться від їхньої церкви.