Міф стане дійсністю, незважаючи на наш скепсис. (с)
Завжди нервую, коли берусь за читання автора, який подобається. Ось і зараз переді мною перша сторінка роману “Історія світу в 10 1/2 розділах” (A History of the World in 10½ Chapters) англійського письменника Джуліана Барнса і я відчуваю тривогу. Тривогу, нервовість, очікування, сподівання. Тож уперед!
Прочитав книгу, я зовсім не розчарувалась, а лише насолоджувалась нею. Захопливо, провокативно, незвично!
“Історія світу в 10 1/2 розділах” – це збірник історій в 10 розділах. Усі вони різних років, навіть століть. Деякі з них основані на реальних історичних подіях. Ці історії сюжетно не повʼязані з одне одною, окрім тематики. Але насправді вони доповнюють одне одну і це розйоб!
Тепер про кожний розділ окремо.
Перший розділ “Пасажири без квитків” – це розповідь жучка (шашіль), який зміг пробратися на Ноїв ковчег. Він ділиться своїми спогадами, яким жахливим був Ной, його сини, особливо дружина Хама і як важко було вижити в тих умовах. І це не через нестачу їжі чи місця, а саме через те, що велику кількість тварин зʼїли люди.
Ной був нехороший чоловік — але бачили б ви всіх решту!
Другий розділ “Незвані гості” про круїзне судно, яке захопили терористи. Ця історія відтворює справжні події 1985 року.
— На жаль, вони іншого тиску не розуміють. — А чому не спробувати по-іншому? — А ми пробували. Ми вже пробували сидіти склавши руки й чекати, що світова громадська думка нам допоможе. Ми пробували бути чемними й очікувати, що наша земля повернеться до нас. Запевняю вас, ці системи не допомагають.Ні, на жаль, є люди, які розуміють лише конкретні форми тиску. До світу можна докричатися лише… — …убивствами? Яка весела філософія.
Знайомо українцям, чи не так?
Третій розділ “Релігійні війни” про судову справу 15 віку, де селяни подали позов проти шашіль, які погризли храм. Але на їхній захист став юрист Шассене. Тому це юридичний батл, хто круче знає Біблію та закони. А також хто круче володіє словом.
Фінал доволі іронічний. А ще дуже сміялась, коли обговорювали, чи були шашелі на Ноєвому ковчезі, чи ні)
Четвертий розділ «Та, яка вижила» про дівчину, яка очікує, що щось станеться погане, якась катастрофа або ж війна глобального масштабу. Тому намагається від цього врятуватися. Вона бере двох котів і разом із ними пливе на човні. Але її постійно мучать кошмари. Їй сниться, що вона у психіатричній лікарні.
Пʼятий розділ «Кораблетроща» розповідає про реальні події 1816 року. Після того як фрегат «Медуза» сів на мілину, команда десь із 150 людей попливла на плоті. Через заколоти, нестачу води і їжі, вбивств, канібалізму, відчаю врятувалися лише 15 людей. Художник Теодор Жеріко зобразив це на полотні.
Ця історія найцікавіша для мене, бо автор детально описав саму історію, потім створення картини, які ще були ідеї картин. А найголовніше – це аналіз «Кораблетрощі»: на що треба дивитися, щоб оцінити її. Тут безліч нюансів, які допомагають зрозуміти задум художника. Це було дуууже цікаво та вражаюче. І точно є над чим подумати.
Шостий розділ «Гора» про міс Ферґюссон, у якої помер батько і вона їде на священну гору Арарат, щоб помолитися за батька.
Сьомий розділ складається з 3 історій. Перша про чоловіка, який вижив після кораблетрощі Титаніку, бо переодягнувся жінкою. Друга про матроса, якого проковтнула величезна риба, але він вижив. Третя про круїзний лайнер, який в 1939 році віз євреїв з Німеччини, але країни не хотіли їх приймати як іммігрантів (знову реальні події).
Восьмий розділ «Угору за течією» про знімальну групу, яка в джунглях знімає фільм про місіонерів-єзуїтів. Їм у цьому допомагають місцеві таємничі індіанці.
Підрозділ 1/2 “За дужками” – це роздуми про любов.
Розділ про любов прям загіпнотизував мене. Я не могла відірватися від тексту, розчинялась в ньому, тривожно очікуючи куди ж автор мене приведе своїми роздумами. То що ж таке любов? Що вона нам дає? Чи врятує цей світ любов?
А ще іронічно, що саме в цьому підрозділі 1/2, яке не заслужило навіть окремого розділу – найважливіші думки та відкриваються головні думки всього твору.
(Хоча для мене це мінус книги. Адже автор усе по полицях розкладає те, що він хотів сказати в попередніх розділах. Тобто ти читаєш книгу, сам аналізуєш, приходиш до висновків і тут тобі в кінці все це саме пояснюють.)
Девʼятий розділ «Проєкт «Арарат» про астронавта, який на Місяці почув голос Божий, який наказав знайти Ноїв ковчег на горі Арарат.
Десятий розділ «Сон» розповідає про нову концепцію Раю.
Подобається, як автор майстерно повʼязує розділи. У кожному розділі згадується Ной, шашіль, човни чи воду, поділ на “чистих-нечистих”. Ось у розділі написано про те, як створювалась картина, а вже в наступному – просто згадка про неї. Ось тільки прочитав про любов, яка переростає в ненависть. А вже в наступному читаєш роздуми «а що ж таке любов». Або ж такі не значущі речі, як звичайні лимони або ж бітум.
В книзі є цитата:
У нижній частині «Похорону графа Орґаса» Ель Греко вишикувалися кутасті, вбранні в білі жабо люди, що зібралися попрощатися з покійним. У їхніх очах, спрямованих у кого куди, — сценічна скорбота. Тільки один дивиться прямо на нас, за межі картини, утримує глядача похмурим, іронічним поглядом — і око це безстороннє, як не можна не помітити. За традицією вважається, що той чоловік і є сам Ель Греко. «Я це зробив, — каже він. — Я це зобразив. Я за це відповідаю, тому й дивлюся вам в обличчя».
Ось тут Барнс пише саме про себе. Адже “похмурим, іронічним поглядом” він описує всі зі історії. Автор чергує іронічні, кумедні розділи з відверто сумними та страшними. Проте навіть ці похмурі розділи просякнуті іронічними зауваженнями, або ж, можна сказати, британським гумором. Щось на кшталт цього:
У вашому священному тексті сказано, що у своєму маєтку Ной завів виноградник. Ха! Тут навіть зовсім простак може правильно розшифрувати евфемізм: він безперестанку пиячив.
І саме цей гумор дає не впасти в депресивні думки. А це насправді дуже легко зробити. Бо роздуми на тему “куди людство випливе зараз?” або ж “чи є в нього надія чи нас чекає «далі буде гірше»?” не радують. Оскільки все, що нам говорить автор, що нам кінець.
Тоді про що ж книга?
- про циклічність історії (саме тут зʼявляється думка, що нам піздєц)
міф не відсилає нас до певного «оригіналу» події, який обріс фантазіями й був переданий нам у колективній пам’яті — навпаки, він відсилає нас уперед, до чогось, що станеться чи повинне статися. Міф стане дійсністю, незважаючи на наш скепсис.
- про віру (не лише релігійної, але й глобальної): віра у бога, віри у війну, віру у любов
- завжди існує два різних погляди на одну ситуацію. Як говорить одна з героїнь, а саме міс Ферґюссон:
-
все має два пояснення, і кожне з них спирається на віру, і волю нам дано, щоб обирати…
- усе смертне (люди, мистецтво, навіть у Раю люди помирають)
«Не встигаємо ми прийти в цей світ, — сказав Флобер, — як від нас починають відвалюватися шматки». Шедевр, щойно завершений, не застигає — він рухається далі, тільки вже вниз.
- Бог є двох видів: Бог милосердний і Бог, який знищив все людство, врятувавши лише сімʼю Ноя
- роздуми про те, хто ж виживе? Найбільш пристосовані? Найбільш нервові?
- роздуми про мистецтво і катастрофи
І, звісно ж, про любов. Бо
любов — наша єдина надія, навіть якщо вона нас підведе і тому що вона нас підведе.
Отже, це гарна філософська книга, яка смішить, дратує, змушує думати та лякає майбутнім. Однозначно мій текст!