Будденброки. Занепад однієї родини – Томас Манн, 1901

Якийсь час я вважала, що тільки класика заслуговує моєї уваги. Адже там розкривають вічні питання. А ось сучасна література – це щось поверхневе та одноразове. Тому читала тільки книжки 19-20 століття. Зараз це змінилось. Майже все, що я читаю це сучліт. Тому роман “Будденброки. Занепад однієї родини” – це більш виняток для мене.

Почну зі зізнання: німецька класична література XIX –XX століття з Томасом Манном, Францем Кафкой, Германом Гессе та іншими пройшла повз мене. Саме тому я вирішила змінити це, вибравши один з найкращих романів того періоду, власне “Будденброки” самого Томаса Манна. І мені сподобалось. Я очікувала, що книжка буде читатися важко та довго. Проте ні, все було чудово, правда з маленькими але…

Назва твору – це величезний спойлер. Адже з назви ясно про що ця книга і як все закінчиться. А саме, ця історія про чотири покоління заможньої сімʼї та їх трагічної долі. Ідею для роману Томас Манн взяв з власного життя і власного досвіду.

Одразу попереджу, що в мене не філологічна освіта, тому я не буду писати про значущість цього роману у світовій літературі. Краще почитайте справжні есеї на цю тему та розбори критиків. Я опишу лише мої думки та відчуття, що виникали протягом читання твору.

Почну з самого банального. З першої сторінки впадає в очі, що це роман саме 19 століття, а не 21-го. Це важкий, масивний, застарілий стиль написання. Автор часто використовує французькі фрази чи вирази (переклад яких треба було дивитися у кінці книжки, що бісило). До того ж додайте численні описи одягу, меблів, кімнат тощо. Це не мінус твору, навпаки, письменник допомагає уявити картинку в голові, створюючи справжню атмосферу. Але безперечно це ускладнює текст та його сприйняття. Проте мені було норм)

Друге, що трошки вразило – відсутність психології персонажів. Тут більше описів життя героїв, а не їх думок, роздумів чи внутрішньої боротьби. В книзі наче про це і написано, але однією або парою фраз. Мені не вистачило глибини героїв, щоби я могла співпереживати їм.
Так, я розумію, що це твір на 700 сторінок, куди ще роздуми героїв… І так, я розумію, що це не притаманно тому часу… Але я звикла до сучасних психологічних сімейних саг, де вистачає і глибини, і ширини *так, я розпещене дівчисько.

Третє, це темп твору. З одного боку, мені здавалось, що ми спішимо, і нам треба швидко продивитися все життя героїв. Іноді було враження, що важливі події родини подано просто як перелік, а не глибоке занурення. З іншого ж, особливо друга половина, а особливо життя Ганно – це деталізований, неспішний, докладний текст. І це зрозуміло чому автор надав так багато часу Ганно, адже швидше за все Ганно – це протопив Томаса Манна.
Звісно, я трохи перебільшую. І звісно тут є повні описи різних сцен з життя Будденброків, як, наприклад свято Різдва або ж поховання Консульші (можливо, іноді аж занадто детальні описи *все мені не так). Однак їх не так багато, як мені б хотілось (*реально дойобуюсь до тексту як можу).

Отже, книга цікава, але не чіпляє. Тобто мені реально було цікаво почитати про життя багатіїв 19 століття, але емоційно твір пройшов повз. Єдиний раз, коли я відчула співчуття – коли Тоні одружувалась перший раз. Мені страшно подумати, що я у свої 18-20 років виходжу заміж за “папіного” друга чи однолітка. Бррр. Дякуючи Одіну, а також фемінізму мене це оминуло.
Я зовсім не шкодую, що витратила свій час на цей роман, я отримала естетичне задоволення (хоча не таке як очікувала), але рекомендувати його можу тільки затятим любителям сімейних саг і французьких фразочок)

 

Залишити відповідь