Писати,
зберігати кілька митей, їхній слід, перш ніж забуття погасить світло. Шукати взірців; можливо, вони не існують. Найскладніше – триматись відсторонено від суджень.(с)

Роман “Зима в Стокгольмі” шведської письменниці Аґнети Плеєль – в саме серденько! Це настільки моя книга, що мене переповнюють емоції, особливо захват. А на такі книжки найважче писати відгуки, але спробую, бо я хочу, щоб ви знали про цей прекрасний текст! А ще краще, щоб читали😊

Головна героїня переживає важкий період в житті: її чоловік їй зраджує, ще й коханка від нього вагітна. Але в той самий час чоловік продовжує “навідувати” дружину, адже її він кохає також. А тут ще зʼявляється Емм – випадковий незнайомець, з яким вона провела одну ніч 11 років тому.
А попереду холодна самотня зима, яку якось треба пережити.

Почну з того, що для мене Аґнета Плеєль – шведська Забужко, тільки з короткими реченнями і без проблем національної ідентичності. Як Оксана Стефанівна пише асоціативно, наче квітка розквітає, пелюстка за пелюсткою, шар за шаром, так і Аґнета Плеєль. Ніби авторка кидає камінчик, а від нього йдуть кола.

Тут розповідь почалася й закінчилася. Але хтось сказав, що в розповіді немає ні початку, ні кінця. Розповідь існує в кожній миті, згорнувшись кільцем, ніби змія.

Або ж, як пише сама авторка, кільцями. Книга немає початку і кінця, тут не лінійна розповідь.
Я б назвала цей роман – контрольований потік свідомості. Героїня перескакує з однієї теми на іншу, з однієї події на іншу, з минулого на теперішнє і навпаки. Але ось ця асоціативна логіка наявна.

Крім Забужко, книга нагадала ще й Ельфріде Єлінек і її роман “Піаністка”. Нагадала психоаналізом, автобіографічністю, важкими стосунками героїні і матері, холодністю.

Думаю, писати, що тут майже немає сюжету, не треба, бо це і так очевидно. Роздуми, питання, пошуки, відчуття, сприйняття – ось цим наповнена книга. А ще ерудованістю, глибиною, влучністю, від яких мурахи по шкірі.

Взагалі, ця книга неодноразово викликала ось ці мурахи. Можливо, тому, що вона багато що нагадала з мого власного життя. І тому я вірю героїні: її почуттям, її проблемам, її травмам.

Бо ця книга про зламану жінку, яка в епіцентрі свого болю. 

Вона була розбита, знищена, заціпеніла й паралізована від любові. Жахливе видовище, вона благала помилування.

Окрім проблем з чоловіками, героїня згадує своє дитинство. А воно було в неї нелегке. Батьки сварились, батько зраджував, мати нещасна, постійно зривається на дочок. А героїня (до речі, в неї немає імені) намагається вгодити кожному, хоча це і неможливо.

Вона несвідомо несе роками ось цей тягар, який вона звалила ще в дитинстві. Травмована батьками, вона не приймає себе, не приймає себе як жінку, відчуває до себе огиду, не знає кордонів, не знає собі ціну.

БУТИ ЖІНКОЮ -

невелика з цього радість, сухо під час телефонної розмови сказала сестра, яка мешкала в іншому місті. Усе життя турбуєшся про вимогливих батьків, потім - про дітей, але хто ж, до дідька, потурбується про нас?

Тому книга наповнена болем, невизначеністю, сумом, злістю, страхом. Але я не можу сказати, що це депресивна книга. Так, вона емоційно важка, але вона про жінку, яка вже немолода, проте знаходить в собі сили змінити щось.

До речі, це, мабуть, єдина історія, коли таролог реально допоміг людині у вирішенні життєвих проблем))

“Зима в Стокгольмі” – це чуттєвий, щирий, відвертий, пронизливий роман про травми і пошуки себе. Це емоційне читання, це інтелектуальне читання, це чудове читання.
Раджу всім, бо це дійсно гарний роман.