Так, це воно, саме воно: така собі нудота в моїх руках. (с)

Чесно, я не знаю, як написати відгук на “Нудоту” Жана-Поля Сартра, щоб не заглиблюватися в філософію. Я не знаю, як написати відгук, щоб просто розповісти про сюжет книги. Я не знаю, як написати відгук, щоб хоч трохи пояснити, про що ця книга.
Але мені так хочеться поділитися цією книгою! Адже я отримала якесь естетичне та інтелектуальне задоволення від неї, і тепер мені здається, що всі закохаються в неї, як і я. Хоча я розумію, що це не так. Це доволі складна книга, особливо якщо хочеться зрозуміти, про що ж це автор пише і що хоче донести. Мені дійсно пощастило, бо я в цьому році прочитала «В кафе екзистенціалістів» Сари Бейквелл, де авторка чудово і легко пояснює, що ж це таке екзистенціалізм. Я впевнена, що якби я не прочитала цю книгу, то навряд чи зрозуміла “Нудоту”. Хоча насправді Сартр прекрасно все пояснює через відчуття героя, тому можливо я себе (і Сартра) не дооцінюю.

“Нудота” — це художній роман у вигляді щоденника Антуана Рокантена. Він намагається вже багато років написати книгу про маркіза де Роллебона, який жив у 18 столітті. Але в якийсь момент герой відчуває, що “щось сталося”. Його починає охоплювати Нудота у, здавалось би, звичайних ситуаціях. Не зміг пустити жабку, бо камінчик викликав Нудоту. При рукостисканні зі знайомим відчув Нудоту, бо його рука була як жирний білий червʼяк. Мерзенні фіолетові підтяжки чоловіка в барі також призвели до Нудоти.
І сюжет книги в тому, що герой намагається зрозуміти, що ж це за зміни у ньому, що це за Нудота. А вже потім підтягуються інші питання: чому світ абсурдний та неконтрольований, чи є сенс у нашому житті та що таке свобода. 

Одна з причин, чому я так довго не бралась за цю книгу, бо боялась, що вона доволі депресивна. Чомусь вважаються, що “екзистенціалізм” – це щось безнадійне та “занепадниче”. Але я протягом читання постійно відчувала піднесення, свободу. Для мене ця книга жива. Так, тут є місця, які лякають. Коли ти усвідомлюєш, що

Будь-що може статися, будь-що може трапитися.

це лякає. Або розмірковування героя про безглуздя нашого існування. Але коли ти це все усвідомлюєш, то тоді зʼявляється свобода. Герой у кінці, слухаючи музику, приходить до думки, що лише мистецтво може направити та звільнити. (До речі, Джеймс Джойс у своєму романі “Портрет митця замолоду” прийшов до такої ж думки.) І, як на мене, це чудовий та оптимістичний фінал! 

Особисто для мене ця книга про ось це «бути тут і зараз». Коли ти можеш бачити цей світ, описати його, прийняти його – лише тоді ти вільний. 

Кондуктор заступає мені шлях.
— Почекайте на зупинку.
Та я відштовхую його й вистрибую з трамвая. Я не зміг. Не міг більше терпіти таку близькість речей. Штовхаю хвіртку, заходжу, легкі існування підстрибують і сідають на верхівʼя дерев. Тепер я опамʼятовуюся, я знаю, де я: у міському парку. Падаю на лавку між великих чорних стовбурів, між чорних покручених рук, простягнутих до небес. Дерево дряпає чорним нігтем землю під моїми ногами. Як я хотів би розслабитися, забутися, заснути. Проте не можу, задихаюся: існування проникає в мене звідусіль, через очі, ніс, рот...
А тоді раптом полуда різко рветься: я зрозумів, я побачив.

Крім філософських тем, книга наповнена відчуттями, зануренням у себе, навіть жартами. Ну наприклад:

ти мене дратував своїм поважним виглядом. Ти ніби казав: от я - нормальний; і старався аж випромінювати здоровʼя: від тебе несло психічним здоровʼям.

Для мене “Нудота” – це та книга, яку можна відкрити на рандомній сторінці і просто дивитися, які розумності тобі скаже Сартр. Майже на кожній сторінці у мене 2-3 стікери, де я відмічала якийсь проникливий опис, незвичну думку, життєву істину, приголомшливе відкриття. Це така концентрована проза, що я не могла читати понад 2 години, бо я переповнювалась інформацією та відчуттями. 

Я точно перечитуватиму цю книгу, бо я не памʼятаю, щоб мене так драйвило після прочитання книги. Я відчувала прилив енергії та натхнення. А ще хотілось танцювати від надлишку цієї енергії)
Не гарантую, що у вас будуть такі ж самі відчуття, але спробувати можна))